New Normal («нова норма») — термін, що має пояснити нам явища, що колись вважали ненормальними, а нині вважають звичайними. Нам доводиться жити за доби New Normal, коли 46,9% виборців, які мають право голосувати, не прийшли на вибори, 25,6% голосів віддано за Клінтон, 25,5% — за Трампа, а 1,7% — за незалежного кандидата Ґері Джонсона. Завдяки характерній для США системі так званих колегій виборців вибори, і то переконливо, виграв Дональд Трамп.
Певне, вже ніхто не має сумніву, що ми живемо в часи тяжкої кризи західної цивілізації, яка має своє коріння в християнсько-юдейській традиції. Обрання Трампа президентом — лише симптом цієї кризи. Зникла агора, ми не здатні промовляти до себе, не здатні слухати себе. Донедавна роль агори в західному світі виконували традиційні засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення, а також створені за часів домінування ліберальної демократії політичні інституції, які тепер хитаються одна за одною під тиском всеосяжного популізму.
Читайте також: Як вплине перемога Дональда Трампа на країни ЄС: думка експертів
Однією із суттєвих причин, чому виграє людина на кшталт Трампа, є занепад традиційних ЗМІ й могутність соціальних мереж. Ми всі, мов несповна розуму, приссалися до Facebook, але ж Facebook аж ніяк не засіб, який подає невикривлену інформацію, бо залежить від вибору нашого товариства й наших егоїстичних уподобань. Ми замкнені в «ідеологічній бульбашці», самі себе обмежуємо передачею власних напівправд тим, хто думає, як і ми. Ми не здатні розмовляти з іншими людьми, не вміємо слухати їх. Традиційні ЗМІ, за кількома винятками, симпатизували Гілларі Клінтон, а в останні дні перед виборами, спираючись на скандально неточні прогнози інститутів вивчення громадської думки, міркували про те, з якою перевагою Клінтон переможе Трампа. Британський тижневик The Economist за тиждень до виборів подав на обкладинці такий заголовок: «America’s best hope» («Найкраща надія Америки»), зобразивши Гілларі Клінтон. Сьогодні всі б’ють себе в груди, запитуючи себе, як вони могли так помилитись, і водночас шукають винних. Одним із підозрюваних виявився і Facebook, бо ж його годі було примусити переказувати тільки «правдиву» правду, а не фейкову.
Гілларі Клінтон програла, бо була іконою доби, що відходить, такої моделі функціонування ліберальної демократії, яка гине на наших очах і за якої громадяни почуваються виведеними з процесу ухвалення рішень владною елітою. Вони не бачать можливості бодай якось впливати на дійсність, котрої щоразу більше не розуміють і котра щоразу більше приголомшує їх. Політика ідентичності, на якій наголошували демократи і яка бере до уваги расу, гендер, етнічну належність, не відіграла значної ролі в цих виборах, а цінності, принесені XX сторіччям, — права жінок, меншин, політична коректність, — виявилися нетривкими й погано вкоріненими. Все, у що вірили еліти, дуже крихке, а зі споду визирають первинні інстинкти.
Натомість Трамп спромігся витлумачити ту дійсність усім невдоволеним панівним статус-кво й запропонувати прості рішення зрозумілою мовою. Зміг переконати, що не належить до жодної еліти. Це, зрештою, аж ніяк не означає, що завдяки йому прості американці віднайдуть чуття своєї суб’єктності, цілком можливо, що відбудеться протилежний процес. Однак, вибираючи Трампа, люди змінили правила гри й довели, що вони все-таки мають безпосередній вплив на політичну дійсність.
Виявилося, що тих, хто почувається скривдженим достатньо багато, щоб знову змінити хід історії. Дотеперішній суспільний устрій був нездатний задовольняти їхні потреби. Але проблема, яка постала перед нами тепер, полягає в тому, що ми не дуже багато знаємо, який вигляд повинен мати наш новий чудовий світ і що нас чекає за обрієм. Проте не хочемо, щоб те, чому судилося бути, стало New Normal.
Мені сумно, коли я пишу ці слова, але не тому, що ліберальний устрій західного світу руйнується на наших очах, а вибори в США виграв крутій без принципів і докорів сумління, а тому, що помер Леонард Коен, канадський поет і бард, який ще багато років тому написав слова, актуальні й досі:
Точиться війна між багатими і бідними,
Війна між чоловіками і жінками.
Точиться війна між лівими і правими,
Війна між чорними і білими,
Війна між нестандартним і звичайним.
Чому ти не йдеш знову на війну, бери свій малий тягар,
Чому ти не йдеш знову на війну, розквитайся з усім,
Чому ти не йдеш знову на війну, хіба не чуєш моїх слів?
Але не втрачаймо надії, як не втрачав її і Леонард Коен, коли писав: «There is a crack in everything. It's where the light gets in», тобто «Усе має тріщини. Саме крізь них пробивається світло».