Воно розбило вщент довіру до Радянського Союзу серед багатьох доти ідеалістично настроєних лівих. Воно ознаменувало величезний провал західної політики: ми відволіклися на британсько-французьку військову авантюру в Суецькому каналі й не мали бажання підтримувати повстання чи зупиняти радянську інтервенцію. На Захід тоді ринув потік біженців, яких, щоправда, прийняли з вартою похвали щедрістю.
Після того злочину, як завше, полилася брехня: здебільшого, мовляв, повстанці були не патріотами й демократами, а фашистами. Угорці позбулися цих історій, щойно їм випала нагода: пам’ятаю, як відвідав місце, де у 1989 році перепоховали Імре Надя, невдовзі після події. Доти страчений лідер повстання десятиліттями покоївсь у безіменній могилі. А ще пригадую зустріч із приємним молодим угорським політиком бездоганних ліберальних поглядів, його звали Віктор Орбан. Але то вже інша історія.
1996 року, на 40-ву річницю повстання, Росія погоджувалася з позицією угорців — щодо цього навіть запитань не виникало. У Кремлі сидів Боріс Єльцин — і РФ не виявляла особливого інтересу до свого імперіалістичного минулого. 2006-го, на 50-ту річницю, Владімір Путін навіть вибачився, хоч і досить обережно.
Тепер усе інакше. У головній вечірній недільній програмі «Вести недели» провідний пропагандист країни Дмітрій Кісєльов «заспівав» пісень часів СРСР, яких ми вже не чули протягом десятиліть. Угорське повстання було, мабуть, першим прикладом «кольорової революції», як заявив Кісєльов, тобто використанням волі народу, під’юджуваного ворожими іноземними спецслужбами, щоб розпалити безлад і призвести до зміни режиму.
Звісно, це неправда. Якщо дотримуватися логіки Кісєльова, то першою «кольоровою революцією» слід вважати Кронштадтське повстання проти більшовиків 1921 року. За повоєнних часів червневе повстання у Східній Німеччині 1953-го набагато більше відповідає ознакам такої революції, ніж події в Угорщині три роки потому.
Та важливіший момент ось у чому: кремлівська пропаганда сьогодні виплітає безшовний зв’язок між радянським тоталітаризмом і сучасною Росією. Настрої та почуття поневолених народів щодо радянського панування до уваги не беруться. Якщо вони опиралися, то єдине пояснення цього — підкилимні ігри Заходу.
Насправді це не дивно, коли врахувати сумну траєкторію розвитку російської історіографії в останні роки. Та варто замислитися про наступні випади, яких слід очікувати від телепрограми Кісєльова для «загального вжитку». 2018 року, очевидно, випаде нагода виправдати вторгнення радянських військ до Чехословаччини. Сказати, що Празька весна 1968-го — то був наслідок не ідеалістичних спроб реформувати комунізм, а експансіоністської змови НАТО. Далі настане момент для «святкування» пакту Ріббентропа — Молотова 1939 року як виправданої прагматичної тактики в період, коли західні держави такою самою мірою виявляли готовність домовлятися з Гітлером. Особливим чином у календарі треба позначити 17 вересня 2019 року: тоді можна відзначати превентивне радянське вторгнення до Польщі.
Читайте також: Стратегії з минулого
Але ще більше тривожить те, як ця логіка здатна поширитися на внутрішню політику. Не пізно ще відзначити 80-ту річницю Великого терору, що стартував 1936-го. Зрештою, суворі часи вимагають суворих заходів. Так само можна виправдати й ГУЛАГ: чом би не відправити шпигунів та провокаторів, які працюють на інтереси Заходу, на примусову працю для загальнонаціонального блага? Не забуваймо і про 19 грудня — 110-річчя від дня народження Лєоніда Брєжнєва: не геронтократа, який став посміховиськом, а джерело мудрості й стабільності в буремному світі. І що довше Путін править у Кремлі, то менше це скидається на жарт.
————————–
«Хто й навіщо розв’язав криваву бійню в центрі Будапешта?» — так Дмітрій Кісєльов анонсує сюжет про угорське повстання у випуску «Вестей недели», що припав на роковини події. «З одного боку, повстання було викликане прагненням змін у радянському блоці країн після настання в СРСР хрущовської «відлиги». Із другого — настрої підхопили західні розвідки, які вже в ті часи відпрацьовували технологію перетворення мирного протесту на кривавий хаос», — сказав він у підводці до «хронології» подій від російського кореспондента «Вестей». У Міністерстві закордонних справ Угорщини на цей випуск відреагували викликом посла РФ у Будапешті для розмови. У МЗС пообіцяли «дуже чітко пояснити на зустрічі, що не потерплять нічиїх зневажливих коментарів про революцію 1956 року та її героїв».