1024×768
Отже, мабуть, нікому не треба доводити, що країни ЄС абсолютно не палали й не палають бажанням продовжувати санкції проти Росії. Адже Європа втрачає від цього чималі кошти. І в країнах-лідерах ЄС — Німеччині, Франції, та й і в інших, менш успішних, чимало бізнесу було зав'язано на Москву. Не кажучи вже про стійкий стереотип про те, що є Росія, а що таке Україна — то до пуття незрозуміло. Плюс чимало європейців вважають, що це США вигідно з РФ воювати, а їм треба дружити та торгувати. Й найголовніше — шалена втома як європейських еліт, так і обивателів від війни в Україні. На тлі того, що після виборів в багатьох європейських столицях до влади можуть прийти чи відверто проросійські, чи просто не проукраїнські сили, то слід визнати, що приводів для оптимізму в плані продовження санкцій в України не так вже й багато.
Й події останнім часом так складалися, що європейці та навіть американці вустами Джо Байдена чітко давали зрозуміти — домовляйтеся вже нарешті з Кремлем. Бо навіть якщо не домовитесь, соррі, але санкції ми таки знімемо, бо гроші важливіші. Візит же до України міністрів іноземних справ країн-членів “нормандського формату”, Вальтера Штайнмаера та Жана-Марка Еро, взагалі навіював тугу. Не тільки тому, що це — соціалісти з відповідними проросійськими поглядами. Просто не те, що “нас зливають”, але щось досить близьке до цього.
Читайте також: У Держдепі США знову заговорили про нові санкції проти РФ через Сирію
Однак останні події передовсім в Сирії докорінно змінили ситуацію. Кремль, заведений в пастку війною, в якій виграти малими силами не вийде, а на більше Росія прсто не здатна, вирішив покращити свою стратегічно програшну ситуацію там. Й почав масовані бомбардування мирних кварталів в Алеппо, яке так і не можуть взяти асадівські війська, не дивлячись на допомогу “ихтамнетов”, палестинських “хезболлістів” та іранських коммандос. Власне, нічого нового — саме цим Кремль займається в Сирії вже рік. Однак якщо раніше бомбардували в основному невеликі поселення в пустелі, та ще й в супроводі брехні в стилі “ми воюємо тільки проти ІДІЛ”, то тепер мова йде про друге місто Сирії за розмірами та населенням. Де згаданої Ісламської держави ніколи не було. І до якого, до того ж, прикута увага всього світу. Плюс, не дивлячись на красиві ролики для власної біомаси, ніякої високоточної зброї у РФ нема. Й російські літаки по старинці скидають на місто фугасні бомби та касетно-фосфорні боєприпаси. Які вже вбили кілька сот дітей за тиждень активних бомбардувань. Про що криком кричить вся світова преса.
Але найбільша халепа, в яку втрапила РФ — це навіть не вбивства мирного населення, а те, що російські літаки рознесли на кавалки гуманітарний конвой ООН біля того-таки Алеппо. І зробили це так, що жодних сумнівів та питань з приводу того, хто це зробив — нема. І світова спільнота реагує відповідним чином — заголовками в стилі “Путін — вбивця дітей, якому місце в Гаазі”, загрозами перервати будь-яке співробітництво. Насправді, звірства Москви настільки наочні, що навіть Європа заворушилася і пригрозила новими (!) санкціями. На додаток до вже існуючих.
Але сирійський вузол остаточно закриває від Росії можливості порозуміння із Заходом. Адже на відміну від Донбасу, який з самого початку світова спільнота не дуже-то й хотіла помічати, в Сирії відслідковується, фіксується й одразу видається в прямий ефір кожен факт російських злочинів. А якщо ще згадати про справу по Боїнгу MH–17, яка набагато повільніше, ніж цього б хотілося нам, в Україні, але продовжує накочуватися на Кремль як сніговий ком, то перспектива відміна санкцій стає зовсім примарною.
Читайте також: Лідери країн ЄС на саміті в жовтні обговорять продовження санкцій проти РФ
Сумно визнавати, але коли російсько-терористичні війська на Донбасі обстрілювали з “Градів” та “Смерчів” Краматорськ, Волноваху чи Маріуполь, або перетворювали на руїни Дебальцеве, то це мало цікавило світ. Не тому що він цинічний, а тому, що це — просто далеко. Та й ситуація тоді, в 2014-2015 роках, була зовсім іншою. Тоді більшість європейських передовсім еліт вірили, що Росія — й надалі переговороздатний партнер, який просто виборює більш вигідні умови контрактів. Тим більше, за рахунок своєї “природної зони інтересів”.
Але російські звірства в Сирії останніх місяців остаточно впевнили навіть європейців в одному. Ні, не в тому, що треба різко підтримати Україну чи вважати її повноправним членом “європейської родини народів”. Аж ніяк. Вони впевнили decision–мейкерів з Берліна, Парижа та Рима, не кажучи вже про Лондон та Вашингтон, що Путін — втратив берега. Тобто, перестав бути надійним партнером в бізнесі. А це — найгірше, що може статися.
Бо демократичні цінності якраз і створені для того, щоб всі могли робити більш-менш рівноправний бізнес. А якщо з’являється хтось, хто як слон у посудній лавці починає ворушитися та ламати все навколо — то цього слона одразу не викинуть. Просто спочатку підріжуть сухожилля, потім вуха, потім хвіст, а потім витягнуть тушу з лавки. Здається, знищенням конвою ООН Путін таки зміг знайти ту соломинку, яка переламає хребет верблюду “глибокого занепокоєння” Заходу.