Відразу не скажеш, сумно чи смішно читати зарубіжні новини в українському переказі. Коли як, насправді. Залежить від ступеню спотворення. Прикро, звичайно, за читача, але наші люди і не таке пережили. Фейки, маніпуляіції, PR-технології безперешкодно мандрують з ресурсу на ресурс, і справа не лише в цинічності або заангажованості редакторів, але й — у необачності, лінощах та небажанні журналістів ретельно перевіряти інформацію. Неточна передача заяв західних політиків, тенденційна аналітика, написана за принципом “зате — мороз по шкірі”, сумнівні переспіви з російськомовних видань, — все це заповнює контент міжнародних новин українського медіапростору на добру чверть, якщо не більше.
Маємо свіжий приклад: минулого тижня французький міністр закордонних справ Жан-Марк Ейро здійснив вельми контраверсійний візит до Москви. Більшість українських медіа, без зайвих вагань, поперепощували повідомлення про те, як Ейро критикував офіційний Київ через невиконані Мінські домовленості. Лише один інформаційний сайт, “Ліга”, здогадався прослухати прес-конференцію та знайти розбіжності між повною цитатою Ейро та ерзац-версією перекладу на англійську. Московський перекладач замовчав критику, висловлену на адресу Росії, та обмежився виключно закидами, що їх було озвучено Україні.
Читайте також: Запит на правду
Детальний аналіз прес-конференції був, безперечно, професійним кроком, але, на жаль, не достатнім. Зробивши правдивий висновок, що майже всі українські новинні ресурси стали жертвою маніпуляції підступного перекладача, журналісти “Ліги” не стали звіряти інформацію далі, вже не з україномовними, а з франкомовними виданнями, щоб поставити подію в загальний політичний контекст. Від цього гарна робота залишилася незавершеною, а висновки редакції — не точними.
Дійсно, Ейро не забув злегка покритикувати Москву, яка “ніяк не натисне” на свої “підопічні самопроголошені республіки”, щоб, врешті, як домовилися в Мінську, вивести всю зброю та військо з зони конфлікту та відновити контроль Києва над українсько-російським кордоном. Дипломату, як кажуть, дипломатове. Але прес-конференцію журналістські джерела не обмежуються. Є політичні радники міністра, члени делегації, інші впливові гравці французького політикуму, які формують паризький погляд на війну в Україні, взаємини з Росією та загальну політику на Європейському Сході.
Отже, впіймавши московського перекладача на маніпуляції, а українських колег — на довірливості щодо неповного перекладу, колеги з “Ліги” дійшли висновку, що французька позиція щодо війни на українському Сході нейтральніша, ніж повідомили майже всі українські ЗМІ: не настільки прискіплива до України й не така вже поблажлива стосовно Кремля. За формою — так воно і є, але не за суттю.
Стосовно переговорів у Москві, французька преса винесла топ-новиною зовсім не критику протагоністів війни на Донбасі, а передане Путіну офіційне запрошення відвідати Париж у жовтні. Одностайності в оцінці дещо несподіваної гостинності мас-медіа Франції не демонструють. Все ж ані Німеччина, ані Велика Британія, ані Іспанія чи Італія агресора до себе в гості не кличуть, а ось Париж постарався. Не побачити у цьому кроці спроби дещо примиритися з Кремлем важко. А яким є шлях до зближення взаємин з Москвою, на якому наполягають, зокрема, прокремлівські промислові й політичні лобісти? Правильно, зняття санкцій, відновлення повноцінного економічного партнерства, і далі за списком.
Читайте також: Україна народилася заново
Повернувшись з Москви, в численних інтерв’ю французький міністр наголосив, що збереження санкцій проти Росії “не є самоціллю”. Для цього потрібно, цитує міністра “Le Monde", “щоб справи рухалися”. І якщо стосовно втілення Мінських домовленостей Ейро не перший місяць зберігає не зовсім зрозумілий оптимізм, стосовно санкцій, що були схвалені після анексії Криму, він висловлюється реалістичніше: їх скасування в найближчому майбутньому не прогнозується. Отже, крапля камінь точить. Париж буде знову й знову просувати ідею мінських угод, щоб, як зазначає “Le Monde", "поступово закрити питання з Україною та зосередитися на Сирії”.
Жан-Марк Ейро не є харизматичним політиком із яскравою власною позицією з міжнародних питань. Його заяви та дії — лише озвучення узгодженої позиції французької влади. Якщо ж подивитися, що збіглося в часі з візитом міністра закордонних справ до Москви, побачимо й голосування в Національній Асамблеї стосовно зняття санкцій з Росії, призначене на 28 квітня, і підозрілу статтю, котра з’явилася в останній момент, оце зараз, у оновленому законі про боротьбу з корупцією. Стаття захищає власність іноземних держав від арештів в інтересах приватних позивачів. Відомий адвокат Вільям Бурдон, який спеціалізується на процесах проти корумпованих керівників держав, припустив у інтерв’ю Chalenge, що мова, зокрема, про захист інтересів Кремля від колишніх акціонерів нафтового концерну “ЮКОС”. “Франція надто гне спину перед російськими вимогами, і в цьому славетного мало”, — з гіркотою зауважив адвокат.
Отже, контекст ніяк не дозволяє заколисувати себе приємними думками, ніби офіційний Париж у питанні збройного конфлікту на українському Сході рівновіддалений як від Москви, так і від Києва. Хоча на прес-конференції Жан-Марк Ейро дійсно дипломатично висловив зауваження до обидвох, кулуарна, економічна, внутрішня політична реальність інша. Навіть якщо команда Олланда ніколи не була відверто промосковською, вона, як бачимо з подій, змушена зважати на потужні прокремлівські впливи та робити суттєві поступки. Хто адекватно написав про це в українській пресі? Ніхто. Скільки було в день візиту публікацій, які, за фактом, спотворили реальність? Море. І таких прикладів — безліч.
Який висновок? Українська журналістика, працюючи над темами з міжнародної політики, має перед собою необмежений ресурс до вдосконалення. Зневага до роботи з джерелами призводить до прикрих помилок, які, в сухому залишку, навмисне чи ні, дезінформують громадськість. Вирвані з контексту цитати здатні лиш частково змалювати явище та заплутати, замість допомогти розібратися. З відповідними наслідками на всіх рівнях.