Вольфґанґ Мюнхау, зазвичай чудовий коментатор газети Financial Times, із неприхованим задоволенням написав у журналі Der Spiegel: «З перспективи часу й недавнього досвіду вважаю, що розширення Європейського Союзу на схід було великою помилкою».
Що ж таке сталося в Польщі?
З певністю можна стверджувати тільки те, що від часу виграних парламентських виборів у жовтні минулого року партія Ярослава Качинського «Право і справедливість», безперечно, досягла одного: Польща опинилася у світлі прожекторів світових ЗМІ, де її характеризують як країну, що не поважає європейських норм.
Що ж сталося потім?
Отже, визнано, що Польща, доти фаворит європейських перетворень, унаслідок дій уряду ПіС підточила основи ліберальної демократії, засумнівавшись у діяльності Конституційного суду й змінивши закон про державні засоби масової інформації. У дискусіях відродилося уявлення про illiberal democracy — неліберальну демократію — термін американського журналіста Фаріда Закарії на позначення політичних режимів, які проводять вибори, але водночас підточують наявну політичну систему через ліквідацію демократичного принципу стримувань і противаг.
Професор політології з Принстонського університету Ян-Вернер Мюллер пішов ще далі й написав: «Той факт, що нові європейські авторитарні сили прийшла до влади в результаті вільних і справедливих виборів, не легітимує їхніх спроб змінити наявну політичну систему відповідно до своїх інтересів. Замість характеризувати як неліберальних їх слід називати недемократичними, бо, по суті, вони саме такі». Так бачать дії уряду партії «Право і справедливість» західні ЗМІ та ліберальні інтелектуальні еліти. Але що ж таке сталося в Польщі?
Те, що насправді сталося під час останніх парламентських виборів, можна коротко охарактеризувати так: зазнала поразки політична філософія демократичного мінімалізму, згідно з якою демократія — стихія компромісів, але предметом цих компромісів і предметом публічних дискусій не можуть бути такі речі, як сенс життя або Бог, бо то приватні питання. Ліберальна демократія на Заході стала машиною для укладання прагматичних компромісів, більше нічим, але виявилося, що переважній частині виборців у Польщі такий устрій не потрібний. Обіцяна колишнім прем’єр-міністром Дональдом Туском «гаряча вода в крані» як метафора держави, що забезпечує головні умови функціонування суспільної системи, за вісім років утратила свою привабливість.
Для підтримки цієї думки я процитую двох видатних поляків і багаторічних опозиціонерів часів ПНР: філософа та історика ідей Марціна Круля та історика Кароля Модзелевського. Обидва перебувають у відвертій опозиції до влади ПіС, тому й поготів варто дослухатися до них.
«У селі, де я живу, людей анітрохи не цікавлять польська демократія і державне життя. Голосували за Дуду, бо пристойний. Від політики нічого не сподіваються. Gazetа Wyborczą купують у кіоску троє людей: ветеринар, директор школи і я. Більше ніхто ніяких інших газет не купує. Таких людей там 30–50%, і так само в середньому в усій країні. У Польщі немає великої, страшної бідності, натомість є матеріальна й духовна знедоленість. Люди сьогодні часто не хочуть давати дітям освіту, як колись. Ті, хто прагне іншого життя, виїжджають за кордон. Інші лишаються в селах і містечках. Там молодь аж ніяк не доводить себе до згуби, працює і навіть заробляє гроші, засновує якісь фірми. Люди зводять собі будинки, ставлять телевізор на всю стіну — і не мають жодної книжки. Опоряджають вітальню й замикають, щоб не бруднити. Вони не хочуть вступати до громадянського життя, перебувають поза ним, і не хочуть, щоб було інакше» (Марцін Круль).
Читайте також: У Польщі прийняли скандальний закон. який позбавляє прокуратуру незалежності
«Хотів би, щоб відновлена ліберальна демократія, яка підведеться після нинішнього занепаду, глибоко подумала про причини, внаслідок яких вона втратила частину суспільної підтримки. Повторюю в останні роки як мантру: головною причиною теперішнього клопоту Польщі була втрата достатньої суспільної підтримки внаслідок побудови свободи й одночасного нехтування двома іншими цінностями, які мають товаришити їй: рівності та братерства.
Польська демократія упала, бо стояла на одній нозі. Тривала демократія повинна мати свою основу, свій фундамент у вигляді певної суспільної рівноваги» (Кароль Модзелевський).
Щоб повернути ліберальній еліті втрачену віру в освіченого громадянина й стишити її пристрасті, може, варто процитувати ще одного видатного поляка — теоретика польського романтизму Мауриція Мохнацького: «Поляки мають у своєму народному характері щось таке, що не дає їм нічого довести до кінця. Все в Польщі закінчується недовареним, а не крутим яйцем».
Спостерігаючи те, що відбувається сьогодні між Бугом та Одрою, хочеться крикнути: і слава Богу!