Метафора глави держави цілком зрозуміла: українці дедалі більше бажають крові топ-корупціонерів. Тож у влади не лишається іншого вибору, як показувати хоч якість трофеї в малорезультативній війні з казнокрадами. Весь 2015 рік був радше розминкою перед боєм. Влада створювала інфраструктуру антикорупційних органів, прокачувала антикорупційні стандарти, криміналізувала корупційні злочини, відкривала реєстри та іншу державну інформацію. Натомість із практичним втіленням намірів поки що так і не склалося: кримінальні справи проти поплічників Януковича закривають одну за одною, ті безперешкодно тікають із країни, а на всі звинувачення про корупцію в рядах самих реформаторів правоохоронці заплющують очі й затуляють вуха. Традиційно в стилі мавпочок у скульптурі «Нічого не бачу. Нічого не чую. Нікому не скажу».
Тож чи буде кому бити корупціонерів по зубах у році рудої мавпи, поки що так і не зрозуміло. Ефективна боротьба з корупцією тримається на чотирьох стовпах: 1) максимальна відкритість інформації; 2) невідворотність покарання за корупцію; 3) прозорість витрачання коштів; 4) готовність громадян протидіяти. Фактично для зміцнення кожного зі стовпів держава зробила вже багато. Влада нарешті відкрила офіційну інформацію з реєстрів і баз даних. Уже зараз загальнодоступними є реєстри нерухомості, землі, власників бізнесу. На черзі повне технічне відкриття реєстру автомобілів та створення єдиної бази електронних декларацій чиновників. Перший має запрацювати вже із січня, друга – у квітні. Щойно це станеться, кожен без особливих проблем зможе самостійно карати корупціонерів онлайн: побачив неналежно припарковану біля держустанови автівку – перевірив у відкритих базах, на кого вона зареєстрована, – у разі оформлення на чиновника порівняв інформацію з офіційно задекларованим посадовцем – якщо дані не внесені в декларацію, направив підозру на незаконне збагачення в правоохоронні органи. А ті вже розпочнуть кримінальне провадження, за яким порушникові відтепер світить від двох років в’язниці. Аналогічно громадяни зможуть діяти у випадку з’ясування, що чиновники живуть у нескромних маєтках, мають чималу земельну ділянку чи є кінцевими власниками вартісних бізнесів. За брехню в деклараціях також передбачили покарання тюрмою, як і за більшість корупційних проступків.
Фактично на кінець року держава сформувала всі ключові антикорупційні органи. У країні вже діє Антикорупційне бюро, у якому працює близько сотні ретельно відібраних та добре тренованих борців із топ-корупціонерами. Задля допомоги бюро у складі Генпрокуратури доукомплектовується Антикорупційна прокуратура, яка стежитиме за законністю дій детективів бюро та супроводжуватиме їхнє слідство аж до судового вироку. Добігає кінця формування Національного агентства з питань запобігання корупції, яке з 2016 року перевірятиме декларації, стиль життя та конфлікти інтересів усіх держслужбовців країни.
Процес утворення антикорупційних органів не раз супроводжувався медіа-скандалами: то в керівництво Антикорупційного бюро не допустили незручних для президента людей, то в Антикорупційну прокуратуру наполегливо проштовхували підконтрольні генпрокурору кадри. Та й утворення Нацагентства з питань запобігання корупції теж запускали двічі, бо спершу з комісії з обрання його керівників аж надто стирчали прем’єрські вуха. І вірити, що обидва топ-посадовці країни добровільно облишать спроби й далі впливати на новостворені органи, не випадає. Робити вони це можуть як через перекривання антикорупціонерам фінансового кисню, так і через намагання забюрократизувати їхню взаємодію з іншими службами. Тож ризик паралічу нових інституцій наразі доволі високий.
Читайте також: Реінтеграція
Європейці й американці вже сказали цілком конкретно: без реальної боротьби з корупцією грошей більше не даватимуть. А гроші Україні потрібні. Тож можна очікувати, що в 2016-му влада робитиме бодай щось у сфері практичної боротьби. Звичайно ж, корупціонерів рівня Клюєвих чи Злочевського навряд чи посадять. Але шанси, що візьмуться за багатьох теперішніх і колишніх нардепів із міністрами, все ж доволі високі. Звичайно, найслабшою ланкою лишатимуться українські суди, про корумпованість яких уже складають легенди.
Ну й головною рушійною силою змін уже традиційно будуть самі громадяни. Регулярні журналістські розслідування, постійний громадський тиск і всеохопний незалежний контроль за діями посадовців – ось і весь нехитрий секрет вічного рушія реформ в Україні. Тепер цей рушій має ще й непогані електронні «мізки»: до вже відкритих реєстрів даних нещодавно додалися нові сервіси з контролю витрат, система електронних тендерів ProZorro та єдиний портал витрачання коштів держави.
Читайте також: Прокляття меншовартості
Найпроблемнішою ж ситуація з розгулом корупції залишатиметься в регіонах. Внаслідок децентралізації місцеві громади отримають суттєво більші фінанси на власний розвиток. І аж ніяк не факт, що ці гроші використовуватимуть належно. Особливо в ситуації, коли вся увага суспільства та новостворених каральних органів буде прикута до безперервних шоу, поставлених першими особами країни за участю посіпак із їхнього найближчого оточення.
Цей матеріал опубліковано у спецвипуску Світ у 2016