Те саме стосується й інтернету. Він набув популярності як інструмент для обміну результатами досліджень між науковцями й нетривалого дозвілля за комп’ютером. Добра воля та спільні цінності в мережі теж вважалися даністю. Спочатку комерційна діяльність в інтернеті була заборонена як інструмент самовигоди, але пізніше електронна торгівля стала джерелом великого оптимізму та інвестицій.
Переваги як системи європейської безпеки, так і всесвітньої павутини виявилися колосальними. Але будувалися вони на видаванні бажаного за дійсне, яке в ретроспективі насправді є наївним.
Система європейської безпеки не була розрахована на реваншизм Росії. У якийсь момент НАТО відволіклося від питань територіальної оборони. А розширення Альянсу відбувалося так, що зміни, які воно несло, були взагалі малопомітними (без баз, планів і навчань, які би свідчили, що Росія сприймається як загроза). Головними механізмами безпеки стали Рада Європи (боротьба за права людини) й Організація з безпеки і співробітництва в Європі, що слугувала майданчиком для міжнародних дискусій, а також обміну корисним досвідом у питаннях виборів, свободи засобів масової інформації та захисту прав меншин.
Такі ілюзії затуманювали й період зародження інтернету. Ніхто й уявити не міг, що кіберзлочинність обходитиметься світовій економіці в трильйони доларів, цифрова зброя (програми, розроблені для виведення комп’ютерів з ладу або програмування вибухів) увійде до воєнних арсеналів держав, а кіберхуліганство, на зразок DDoS-атак, стане серйозною і недешевою проблемою. Ніхто й помислити не міг, що кібершпигунство може змінити баланс сил між державами.
Сьогодні усі ці небезпеки нам добре відомі. Інтернет, так само як система безпеки Європи, не може з ними впоратися. Адже відповідальних за них, по суті, нема. Гегемонія США в минулому (не в останню чергу через поширене, нехай і помилкове, переконання, що Агентство національної безпеки США порушує приватність людей). Усталених методів урегулювання конфліктів у цій царині не існує. А коли Захід закликає до жорсткішої боротьби з кіберзлочинністю, Китай, Росія та інші країни відповідають, що їм потрібні ширші повноваження для боротьби з «інформаційною зброєю», тобто новинами.
Читайте також: Місія: переконати опонента
В обох випадках ми на правильному шляху. НАТО знову взялося за територіальну оборону. Прифронтові держави охоче співпрацюють між собою і краще фінансують безпеку. Епоха ілюзій щодо Росії в минулому. Кремлівським дезінформаційним кампаніям, які колись пропускалися повз вуха на Заході, приділяється більше уваги. Потоку з мільярдів доларів, вкрадених у російського народу, що проходить через фінансові центри Заходу, теж. Того ще замало, але розвиток у цьому напрямку обнадіює.
Такі зміни відбуваються і в інтернеті. Запровадження кримінальної та цивільно-правової відповідальності, регуляторні заходи, більш критичні вимоги акціонерів, тиск клієнтів й осуд громадськості сприяють тому, що люди, які працюють із комп’ютерами й мережами, ставляться до безпеки серйозніше. А ті, хто не шкодує часу, зусиль, грошей і самодисципліни, знайдуть непогані рішення, які гарантують кібербезпеку.
Читайте також: Альтернатива НАТО
Проте в обох розглянутих нами сферах ми страшенно спізнилися, і це зробило нас вразливими. Щоб реально подолати загрозу путінської Росії, Європі й США доведеться пройти через болісні рішення. А злочинці, шпигуни, хулігани й країни-парії добре розуміють, що наші неякісно розроблені й погано убезпечені комп’ютери та мережі дають їм широке поле для підривної діяльності.