Звісно, йдеться про дику наругу над усіма принципами права. Ця виключна антиправова політика Кремля формулює принципово новий порядок денний у Європі. Виникає питання: як протистояти деструкції сталого світового порядку, зокрема в правовій сфері? Адже фактично йдеться про міжнародний бандитизм, коли громадянина іноземної держави викрадають, везуть на територію країни-агресора, де судять за її законодавством усупереч юрисдикції (Савченко), або, захопивши на окупованій території, оголошують громадянами РФ і піддають своєму суду (Сенцов, Кольченко). Це кампанія залякування громадян сусідніх держав. Зокрема, російські спецслужби на території Естонії викрали офіцера естонської поліції Кохвера й тримають його в ув’язненні у Росії. А нещодавно в Україні, у Сумській області, ФСБ РФ викрала двох місцевих рибалок і катувала їх, схиляючи до співпраці.
Днями Російська Федерація заявила, що поширює свою юрисдикцію на «юго-восток Украины». На жаль, влада Порошенка на ці незаконні дії агресора не відреагувала. Путін зневажливо ставиться до всіх традиційних форм реагування на його дії, всі стурбованості й протести західних діячів і міжнародних організацій не справляють на нього жодного враження. Він ніби знущається зі світової громадськості, зверхньо запитуючи: «Ну й що ви мені зробите?».
А якщо його не зупиняють, то можна йти далі. Не виключено, що на згаданих вище громадянах України Російська Федерація не зупиниться й викрадання українців триватимуть, але вже по всій території України, коли ніхто не почуватиметься в безпеці.
Єдине, що може зупинити, — адекватна відповідь за схемою Старого Заповіту: «Око за око, зуб за зуб!». Кремль розуміє тільки таку мову й стримується лише тоді, коли побоюється відсічі, коли має підстави вважати, що йому також буде створено проблеми.
Якщо вже Москва розпочала сезон захоплення заручників і торгівлі ними, то Україні нічого не лишається, як діяти аналогічно: «На війні як на війні!». Однак Україні легше, нам навіть не треба порушувати кордон Російської Федерації, адже на українському Донбасі вештаються юрби російських офіцерів армії, ФСБ, ГРУ, МВС у званнях від капітана до генерала. Українська польова військова розвідка й контррозвідка повинні діяти ефективно. Чи Захоче Путін їх міняти? Чи не зречеться їх, як йому притаманно? Можливо, зречеться, однак це також матиме для нього свої негативні наслідки. У середовищі офіцерського корпусу верховний головнокомандувач, який постійно відмовляється впізнавати своїх підлеглих, неминуче викликає сумніви.
Є інші способи визволення заручників. Наприклад, ті, які практикують спецслужби Ізраїлю. Досить лише згадати знамениту операцію «Ентеббе», яку блискуче здійснили ізраїльські «командос» у 1976 році, коли на величезній відстані від Ізраїлю, на території Уганди, було звільнено ізраїльських заручників і знищено терористів, що захопили пасажирський літак. З ізраїльського боку загинула тільки одна людина — командир спецзакону підполковник Йонафан Нетаньягу, брат нинішнього прем’єр-міністра Держави Ізраїль…
Читайте також: Чужі проти хижака
Виступаючи в ООН, представник Ізраїлю пан Герцог послався на юридичний принцип civis romanus sum — обов’язок держави захищати своїх громадян за кордоном. У нашої влади навіть у межах України щодо захисту своїх громадян справи доволі кепські. Сенцов, Кольченко (а є ще кілька десятків українських бранців у Росії) потрапили в російський полон через те, що київська влада здала український Крим без жодного пострілу. Звісно, нам важко порівнювати себе з Ізраїлем, де всі роки існування культивувалися потужна армія і високопрофесійні спецслужби. А в Україні на початку 2014-го практично все керівництво силових структур чкурнуло до Росії. На жаль, абсолютно риторичним є питання (принаймні сьогодні), чи здатні наші напівзруйновані СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Збройних сил на щось аналогічне операції «Ентеббе» бодай на кордоні України чи хоча б у межах «окремих районів Донецької та Луганської областей»… Однак будь-яка держава має таку армію й такі спецслужби, які хоче мати вище політичне керівництво. Там, де влада страждає на патологічне боягузтво і смертельно боїться рішучих дій, відповідні силові структури ніколи не будуть ефективними.
Українські громадяни в російських в’язницях і таборах приречені на те, щоб роками чекати результатів кулуарних домовленостей, політичних торгів чи фундаментальних змін у самій Росії. Інших шансів вони не мають, бо Українська держава неефективна, адже саме така держава цілком влаштовує нинішню владу. Бо ефективна держава обслуговує інтереси суспільства, а не окремих осіб та олігархічних кланів. Саме війна показала, що політична система України, яка сформувалася за Леоніда Кучми, є величезною загрозою існуванню державності українського народу. А нинішнє керівництво не демонструє жодного практичного бажання її змінити…