Георгія убили в 31, Сергій пішов з життя у 40. Помер сьогодні, від хвороби, і від цього тільки гостріше пече у серці у всіх тих, хто вважав себе його другом. Востаннє ми бачилися рік тому, в Брюсcелі. “Ти схуд”, – обережно зауважила, бо ж не годиться висловлюватися на подібні теми. “От бачиш, – відповів, – кинув палити і за здоров’я взявся…” Й додав: “Не можна мені більше палити”. Він не уточнив, а я не спитала, чому не можна. Чому? Кому потрібна ця делікатність тепер, коли нічого вже не змінити та не виправити? Останній статус Воропаєва на Facebook — про зависоку ціну ліків в аптеках. А може, ми могли йому купити ці ліки, а також інші, найкращі? Домовитися про консультації зі світилами медицини? Ми ж, журналісти, кого тільки не знаємо… Якби знаття…
“Я зрозумів, навіщо вони проштовхують ось ту, ніби безневинну резолюцію”, – ловлю якось від Сергія повідомлення в приваті далеко за північ. Підключаюся до розмови, обговорюємо: хто, чому, навіщо… На міжнародні теми з ним було цікаво спілкуватися годинами. Сергій був, що називається, журналістом до кінчиків нігтів. Точним у фактах, безжальним в аналізі, ретельним в цитатах і … дуже щедрим. Винятково щедрим на контакти, інформацію, час, що є справжньою рідкістю для нашої, загалом, егоцентрично-самотньої професії.
“Домовився на 10 хвилин із Генсеком Ради Європи, – забігає якось до прес-центру Палацу Європи. – Хочеш зі мною?” Так Ягланд не говорить французькою, а я — англійською, – відмовляюся. “Та я перекладу, ходім!” Сергій дивився на топ-спікерів міжнародних інституцій як на можливість підштовхнути цих високих і не дуже осіб до роздумів про Україну. “Чим нас більше працює по українських темах на Заході, тим краще”, – не раз казав і запросто підказував телефони та приватні мейли відомих політиків.
Коли, за рік до Майдану, ледь були не закрили агентство УНІАН, Воропаєв став одним з найактивніших лідерів страйкому агентства. “Розказати тобі, який Коломойський зблизька?” – запитав, повернувшись із відповідних переговорів у Швейцарії. УНІАН вистояв, а Воропаєву, через відкритий конфлікт із топ-менеджментом структури, довелося звільнитися. “Це етап, я просто забув про УНІАН, сподіваюся, поставлю до дії щось своє”, – казав він тоді, засьорбуючи каву за кавою. Видно було, що дуже переживав, але не дозволяв собі опустити руки. І дійсно, налагодивши кілька співпраць, зокрема і з “Українським Тижнем”, зумів поставити до дії справді цікавий інтернет-ресурс euplus.info.
Читайте також: Статті Сергія Воропаєва у Тижні
Українська міжнародна журналістика має зовсім небагато фахівців такого рівня поінформованості та неупередженості, як Сергій. Він стільки всього міг і стільки всього не встиг. Необумовлено добрий, відкритий, надійний, Сергій фактично ніколи не розповідав про свої проблеми, не скаржився, ні про що не просив. “Про ціну життя спитай у мертвих”, – лунає в пам’яті його голос так, ніби говорили вчора.
Важко уявити український Брюсcель без Сергія, який завжди зустріне, проводить на потяг, підкаже найкращий маршрут до місця інтерв’ю, а якщо дозволяє час — обов’язково покаже якусь архітектурну цікавинку. Тяжко втрачати друзів, гірко ховати молодих… Залишається пам’ять. Вічний спогад про дуже світлу, веселу, радісну й добру людину. І безліч текстів, добра чверть з яких запросто може стати основою не одного семінарського курсу з міжнародної журналістики.