На що може перетворитися це можливе майбутнє голосування сьогодні навіть страшно собі уявити. Тому що навіть проста згода нардепів на те, щоб направити закон на розгляд до суду, викликала хвилю обурення та конфліктів не тільки всередині коаліції, але й всередині парламентських фракцій. У Самопомочі вирішили покарати за неправильне голосування першого номера списку Ганну Гопко, яка проголосувала за запропонований президентом пакет змін до Конституції, а в БПП потрапив у немилість Єгор Фірсов, який відмовився голосувати за той самий пакет.
Якщо запропоновані зміни все-таки будуть проголосовані, то особливий статус деяких районів Донецької та Луганської областей буде закріплений у Конституції, і таким чином Україна фактично легалізує окупацію власних територій, а мародери та бандити отримають офіційний статус і зможуть уникнути відповідальності за людські жертви, руйнування та грабежі.
Зміни до Конституції можуть виявитися бомбою уповільненої дії, тому що ніяких конкретних положень про те, що саме буде з себе представляти «особливий статус» Донбасу, Конституція якраз включати не буде, а буде посилатися на закон, який буде їх визначати. Не на конкретний закон, а просто на «закон». А змінити закон, як відомо, – це зовсім не те ж саме, що змінити Конституцію.
Читайте також: Зміна вектора. Росія готує нове призначення для "ЛНР"- "ДНР"
Змінити закон Верховна Рада легко може простою більшістю голосів на якійсь буденній сесії. І навіть якщо уявити собі, що нинішня коаліція ухвалить такий закон, який буде максимально вигідним для України, ніхто не може гарантувати нам, що через кілька років в парламенті не буде іншої коаліції, яка з легкістю змінить його до невпізнання. І тоді в один прекрасний день раптом з'ясується, що кожен житель України повинен відраховувати на користь голодуючих олігархів Донбасу 10% своєї зарплати, а вчорашні терористи прощені і можуть обиратися до Верховної Ради по мажоритарці. Думаю, сумнівів у здібностях українських законодавців ні в кого немає.
Ухвалення поправок до Конституції в тому вигляді, в якому це пропонується зробити, фактично означає запуск до України троянського коня. Тому що розмитий «особливий статус» з часом може трансформуватися в якийсь «винятковий статус», коли які-небудь поправки до закону дозволять окупованим клаптиках землі набути важелі впливу на Київ та блокувати неугодні рішення столичної влади. А по факту – перевести Україну під зовнішнє управління з Москви, адже не секрет, що ДНР та ЛНР є абсолютно маріонетковими утвореннями, які повністю управляються з Росії.
Такі невтішні прогнози випливають лише з одного факту – українська влада з якоїсь причини не хоче назвати речі своїми іменами і чесно визнати, що окремі райони Донецької та Луганської областей є окупованими і, отже, не можуть мати ніякого іншого статусу, крім статусу окупованих територій . Більше того, парламент у березні цього року вже приймав постанову, про визнання окремих районів Донецької та Луганської областей – окупованими територіями.
Як відомо, таке голосування відбулося 17 березня, і тоді за таку постанову віддали голоси 280 народних депутатів. Однак, тепер депутати, які всього кілька місяців тому не піддавали сумніву факт окупації української території, чомусь збираються надати цим самим окупованим територіям особливий статус, та ще й закріпити його в Конституції.
Читайте також: Архітектура поразки
Крок відверто дивний, якщо не сказати – зрадницький. А як інакше можна назвати готовність керівництва поділитися владою з представниками окупаційної адміністрації Донецька та Луганська? Адже цілком очевидно, що зміни до Конституції дозволять Кремлю фактично отримати своє представництво в Україні, а в подальшому – і свою квоту у владі.
Втім, поки ніякої трагедії ще не відбулося, тому бити у дзвони не пізно. Суспільство цілком здатне заблокувати прийняття невигідних для України змін до Конституції, та й самі депутати не дуже хочуть за нього голосувати. Логіка тут проста – сепаратисти і Росія не поспішають виконувати свою частину Мінських угод та надавати Києву контроль над українськими кордонами, тому і Україні не слід поспішати з виконанням своєї. Інакше військові подвиги українських солдатів і тисячі смертей стануть марними, бо протистояння на фронтах закінчиться дипломатичною поразкою в кулуарах.
Не варто забувати, що мета будь загарбницької війни полягає в тому, щоб підпорядкувати жертву агресії, обмежити її суверенітет і поставити у васальну залежність від загарбника. І якщо Росії вдасться досягти цієї мети через легалізацію своїх окупаційних адміністрацій, військову кампанію можна буде вважати програною.