Занепад, звичайно, відносний, занепад «багатіїв»: театри, музеї та кінотеатри загалом і далі не нарікають на брак відвідувачів. Та й великі паризькі виставки породжують нечуваний захват (на них навіть радять квитки замовляти заздалегідь через інтернет). Французькі фільми напрочуд успішно продають за межами країни (111 млн відвідувань за кордоном у 2014 році!), а система фінансування французького кіно й далі становить предмет заздрощів у Європі та на інших континентах. Видавничий світ бурчить, як і завжди, але в книгарнях повно нових видань (на традиційному «відкритті літературного сезону» у вересні сподіваються мати 600–700 нових книжок). Кожен регіон, кожне місто – велике чи середнє – має свої мистецькі та культурні заходи для вшанування творців і створення для загалу можливостей долучитися до культури. Годі й казати про фестивалі: музичні, вуличного мистецтва, літературні, якими рясніє французька територія влітку. Поглянувши на відзначення Свята музики (21 червня), коли цього року на вулиці знову вийшли мільйони французів, побачимо справжнє буяння культури.
І все-таки у французькій культурі нині занепад.
Передусім це провина бюджетів. Якщо Франсуа Міттеран, прийшовши 1981 року до влади, майже вдвічі збільшив кошторис Міністерства культури, то уряд Франсуа Олланда заходився зменшувати його: у 2013-му на 4%, у 2014-му на 2%, а 2015-го залишив без змін. Від лівих такого справді не сподівалися… До цього слід додати разюче зменшення (€11 млрд за три роки) державних дотацій територіальним громадам, які у Франції забезпечують… 75% витрат на культуру. Коли доводиться вибирати, чимало місцевих депутатів не вагаються урізати ці видатки. На місцевому рівні бюджетні скорочення призводять до прикрих наслідків…
Кілька місяців тому в інтернеті з’явилася карта Франції, де позначено товариства, структури та фестивалі, скасовані після останніх муніципальних виборів (у березні 2014-го). Масштаб цього феномена безпрецедентний. Ми дізнаємося, наприклад, що цього літа скасовано приблизно 150 мистецьких свят. Це страхітлива зупинка після понад десятиліття буйного розквіту в усіх регіонах.
Бюджетна криза, а також виклик із боку цифрових ЗМІ та напруження спричинені глобалізацією: культура не уникає загальних тенденцій. Тому її сьогодні вже не виробляють так, як кілька десятиліть тому. Ми змінили епоху. Мистецькі та географічні кордони втратили свою герметичність. Якщо не зважати на цю нову реальність, це означатиме керування наявним на шкоду новаціям. У таких умовах суспільство, за словами філософа Іва Мішо, може породити тільки «творчу пересічність».
Дивіться також: Фестиваль "Французька весна" відкрився у Києві
Отже, потреба по-новому поглянути на культурну політику постає як імперативна необхідність, і то не тільки у Франції, а й у Європі… та Україні. Аж ніяк не дрібниця, що 30% жителів континенту ставляь культуру на перше місце серед «сфер, які найбільшою мірою формують чуття спільності в європейських громадян», попереду економіки, спорту й історії («Євробарометр 2014»). Саме вона створює зв’язки і сприяє взаєморозумінню між народами. Хіба це не гостро актуальна тема в Парижі, як і в Києві та інших містах та країнах континенту?
Україна може й повинна зайняти своє місце на культурній шахівниці. Сьогодні дуже просто заховатися за бюджетними аргументами, щоб не робити нічого. Держава і громади повинні створювати умови, які дають змогу діячам культури виразити себе в мистецтві й відкритися світові. Немає грошей для другого бієнале сучасного мистецтва в Арсеналі? Нехай Міністерство культури й місто Київ зобов’яжуть виставки та музеї поєднати зусилля й організувати «місячник сучасного мистецтва» в усій українській столиці. Державні театри й надалі, як завжди, замкнені в собі? Нехай влада впровадить глибокі реформи й відкриє їх для приватних ініціатив. Потерпає видавничий сектор? Нехай створять нарешті під егідою Міністерства культури амбіційну, сучасну й відкриту до цифрових технологій Національну книжкову агенцію.
Проти занепаду культури є тільки один засіб – дія.