Американці, на яких звалено всі ризики, пов’язані з діями Альянсу, прохолодніше ставляться до нього, ніж їхні європейські союзники, що хочуть переваг без відповідальності. Українцям набридли свої політики. Росіяни вважають, що Владімір Путін молодець, а шматки інших держав справді мають бути у складі РФ (останнє явно не віщує нічого доброго).
На щастя, долю народів визначають не опитування громадської думки. І, як показали останні вибори у Британії, де результат перегонів абсолютно відрізнявся від даних соціологічних досліджень, іноді вони навіть мало відображають те, як люди мислять насправді. Натомість більше нагадують тести на рівень IQ, які вимірюють реакцію, а не власне рівень інтелектуального розвитку, чи детектори брехні, що показують рівень самоконтролю, а не правдивості: опитування громадської думки демонструють те, що люди кажуть, а не те, що думають.
Мене завжди вражає, коли навіть якась нечисленна когорта росіян готова говорити незнайомцеві, що вважає своїх лідерів негідниками, які ведуть країну в хибному напрямку. Адже яка користь від сказаного у напівавторитарній державі? Значно безпечніше повторювати слова інших.
Громадська думка відображає те, що люди чують і читають у ЗМІ і що кажуть інші публічні особи. Якби російські медіа розслідували походження статків близького до Путіна кола осіб і зловживання владою (зокрема, вбивства), яким ці статки сприяють, тоді росіяни, можливо, були б іншої думки про свій режим. І якби в РФ існувала якась можливість оскарження влади в парламенті чи суді, громадська думка там була б краще поінформована і менш прихильна до своїх можновладців.
У Франції та Німеччині ситуація інша. Їхня проблема полягає не в тому, що людей бомбардують офіційною пропагандою чи вони думають, ніби протистояння їй безнадійне. Попри зусилля російського лобі (Putinversteher, або ж «ті, що розуміють Путіна»), більшість німців негативно сприймають нинішній московський режим і вину за хаос в Україні покладають саме на нього. Вони розуміють, що діється. Просто не бажають якось втягуватися у спроби зупинити його, бо це означало б погодитися на лідерство Америки й бути готовими до всіх ударів критики, які передбачає така роль.
Читайте також: Час прокидатися
Найуспішніша російська пропаганда в Німеччині не прокремлівська. Вона антиамериканська. США в ній постають брутальною, некомпетентною державою, що занепадає і лізе у справи інших, тобто десь посередині між загрозливим і несерйозним.
Те, як суворо Анґела Меркель розмовляє з Путіним, варте захвату. Але, коли доходить до спілкування з німцями, сміливості в неї значно менше. А їм не завадило б почути таке:
– Едвард Сноуден – підрядчик американських служб розвідки, який утік з Америки, – у найкращому разі дурень і, швидше за все, зрадник;
– Німеччина не жертва співпраці зі США у сфері розвідки, а сторона, що виграє від неї;
компанії, що засуджують санкції і роздають хабарі, зокрема німецькі, не повинні дивуватися з того, що за ними шпигують;
– російський реваншизм загрожує ключовим безпековим інтересам Німеччини. Його стримування може вимагати військової відповіді.
Читайте також: До гібридної війни ми не готові
Повільно й неохоче німці починають усвідомлювати, що живуть у реальному світі, подобається їм це чи ні. Тепер виявляється, що Агентство національної безпеки США не прослуховувало мобільного телефона Меркель (як нібито свідчив один із документів, злитих Сноуденом). Натомість реальну загрозу безпеці ФРН становлять російські хакери, які зламали начебто захищену систему, що нею користуються німецькі парламентарії.
Ці факти грають на користь єдності Заходу й посиленню безпеки. Політики здебільшого це розуміють, але громадськість у більшості країн – ні. Коли вона буде наляканою і розлюченою, політики зможуть простіше діставати від неї схвалення належних рішень і дій. Але, не виключено, виявиться запізно.