Це ще не все. Міністр культури Росії Владімір Мєдінскій назвав таємний пакт, унаслідок якого країни між Балтійським та Чорним морями опинилися в м’ясорубці, а гітлерівська машина масових убивств здобула доступ до місць найкомпактнішого проживання єврейського населення у Європі, «колосальним досягненням сталінської дипломатії». Через комбінацію з історичної плутанини, риторики в дусі «сам дурень» та параноїдального націоналізму Росія пройшла від вибачень за злочини радянського режиму спочатку до ігнорування їх, а тепер і до похвали.
Сьогодні рідко пригадують, що Путін бував на меморіальних заходах, присвячених Празькій весні, у 2008-му, та 50-й річниці Угорської революції у 2006-му. Під час візиту до Польщі з нагоди 70-х роковин початку Другої світової війни він засудив пакт між Гітлером і Сталіним.
Тепер усе змінилося. Офіційне трактування історії в Росії повертається до брєжнєвської епохи, коли пропагандисти зображували Радянський Союз миролюбною державою, змушеною протистояти каверзам імперіалістичних агресорів. Трансформація настільки разюча, що збиває стороннього спостерігача з пантелику. Що робити нам, коли велика ядерна держава проголошує чорне білим, Землю пласкою, а Празьку весну – фашистською змовою, на якій спекулює НАТО? Небезпека в тому, що ми просто знизуємо плечима, висловлюємо якийсь символічний протест і намагаємося не сприймати цього надто серйозно. Нас такий розвиток подій більше потішає, приблизно як підводні пригоди президента, у яких він «знаходить» на морському дні дві амфори, привезені з музею й дбайливо покладені на позначеному місці напередодні.
Натомість нам треба готуватисьдо гіршого. Візьмімо, наприклад, розстріли 20 тис. полонених польських офіцерів під Катинню, здійснені радянськими силами і списані на німців. Я здивуюся, якщо російські ЗМІ не почнуть знову ліпити на цей злочин старі виправдовувальні побрехеньки. Чи депортації у Прибалтиці, Польщі й Західній Україні – їх теж можна назвати перебільшенням або ж скористатися радянськими методом і навісити виселеним ярличок колаборантів.
Тут ідеться не про підручники, а про майбутнє. Перекручування історії становить безпосередню загрозу для безпеки сусідів Росії. Якщо виправдовувати напад Радянського Союзу на Фінляндію, країни Балтії чи Польщу 70 років тому стратегічними міркуваннями, такі самі аргументи можуть прислужитися Москві й сьогодні.
Для останньої це також матиме сумні наслідки. Наразі путінська пропаганда прославляє Сталіна виключно як полководця і стратега воєнного часу. Але варто перевести стрілки годинника трохи назад – і вусатого монстра почнуть звеличувати як сильного лідера 1930-х років. Сталінські репресії, які шокували навіть брєжнєвських пропагандистів, будуть названі успішною політикою: грізною розправою із саботажниками та злочинцями (звісно, не без помилок, зате дуже ефективною).
Захід має наводити контраргументи й викривати кремлівські історичні побрехеньки – це важливо. Однак вони мало впливатимуть на світогляд людей, затиснених у лещата істеричних тверджень про намір цілого світу знищити Росію, трансльованих тамтешнім режимом. Набагато дієвіше – створювати безпечні та вільні умови для адекватного вивчення, викладання й дослідження росіянами історії. Єдині, хто може переконати росіян, що вони помиляються, – це інші росіяни – ті, які мислять адекватно.