Точніше його усвідомлення суспільством: воно остаточно зрозуміло, що ЗМІ, незалежних від власника, в нас немає. Теж мені відкриття!
Прем’єра на «плюсах» під рубрикою «Українські сенсації» справді обурила як невтаємничену публіку, так і колег. Особливо у день, коли всі вітають їх зі святом професійної честі, гідності, відповідальності, неупередженості й інших чеснот. У чому, власне, casus belli? Департамент розслідувань популярного телеканалу підготував матеріал на суспільно значущу тему: посада керівника однієї з найважливіших і найпроблемніших областей України, безумовно, заслуговує на те, щоб зважити всі плюси й мінуси призначенця.
Чи мають журналісти як «санітари лісу» витягати на світ Божий усі скелети з номенклатурних шаф? Та це їхній святий обов’язок! Чи мають вони зазирати під простирадло й у тарілку (у цьому разі в келих) об’єкта своєї уваги? Питання смаку. Чи має це робитися кваліфіковано? У тім-то й річ: відомий політичний оглядач Вахтанг Кіпіані, який однаково добре знається як на українських, так і на грузинських реаліях, пише на своїй сторінці: «Під виглядом незалежних експертів і жертв режиму Саакашвілі [автори фільму] «впарили» аналоги професора економіки Вітренко (Сіґуа), жертви переслідувань хунти Калашнікова (Ґоґічаїшвілі), прес-секретаря Кравчука (Сакварелідзе), генсека ліваків Симоненка (Шатберашвілі), переслідуваного екс-урядовця й інтелектуала Табачника (Хаїндрава), радника Віктора Януковича (Хухашвілі), незалежного політолога Погребинського (Арешидзе)…»
Роблячи вигляд, що вони віддають належне успішним реформам у Грузії, безіменні (так у них заведено) розслідувачі перелічили «злочини» колишнього президента точнісінько за темниками своїх колег із московських каналів, для яких Саакашвілі є предметом багаторічного медіа-кілерства. Він, мовляв, саджав, убивав, викрадав і катував своїх політичних опонентів, накрав статків із державної кишені, придушив свободу слова. І найважливіше: так зване грузинське диво є не чим іншим, як показухою, а за блискучою вітриною реформ ховаються злидні й економічна руїна. Усе це зухвало, по-хамськи, без доказів, без жодних ознак розслідування як такого, тільки швидкий монтаж картинок і свідчення «експертів» (див. вище). А головне – стиль, стиль! Костя Ернст і Діма Кісєльов мають пишатися своїми київськими учнями.
Припускаю і навіть вірю, що Саакашвілі не янгол, але навіщо ж так? Не треба довго вираховувати, що матеріал не міг вийти без прямої вказівки найвищого начальства, у цьому разі конкретно власника групи «1+1» Ігоря Коломойського. Так демонстративно підставитися журналістів і менеджмент може змусити тільки це. Що ж, право господаря, адже, зрештою, саме заради таких випадків він і утримує медіа-ресурс. А ви думали навіщо? Ігор Валерійович сприйняв президентську атаку останнього часу на його (як і інших олігархів) активи та вплив як особисте й кинувся в бій з усім притаманним йому темпераментом, не обираючи засобів. Ну а смак? Для завсідників вищих рядків у списку Forbes це ніколи не було проблемою.
Читайте також: Прощавай, залежносте
А журналісти, вони як це сприйняли? Припускаю, що по-різному, але ось що пише в соціальній мережі багаторічний репортер із репутацією Марія Васильєва з ТСН: «Колеги, навіщо вам це? Після Майдану у вашому ставленні до таких речей нічого не змінилося? Вам пояснити, як реагувати на такі завдання? Просто кажіть «ні». НІ. Ми пережили набагато страшніші часи. В нас стріляли, на нас чатували тітушки в темряві, нас били, нам погрожували. Зараз наші колеги ризикують у зоні бойових дій значно важливішими речами, ніж острах бути звільненим з роботи. Кажіть «ні». Це просто». Краще не скажеш.
У часі весь цей галас збігся з однією значно менш гучною новиною: семеро репортерів різних видань напередодні професійного свята відмовилися від державних нагород. Вони не робили зі свого жесту сенсації, просто виходили з переконання, що журналіст має зберегти незалежність, передусім від влади. Припускаю навіть, що це крайнощі, залежність досягається дечим іншим, однак досі в нас таких зразків поведінки не спостерігалося. Це означає, що серед представників цеху достатньо тих, для кого заяложені поняття честі, репутації, поваги до себе, зрештою, смаку не є порожнім звуком. Уже непогано.