Причому першою реакцією була розгубленість, а другою, як годиться, пошук фантастичних сценаріїв. Один дуже шанований мною оглядач припустив, що цей крок виказує далекосяжні наміри: батька грузинських реформ, мовляв, готують у прем’єри, й керівництво областю – технологічно необхідний для цього етап (щоправда, в такому разі незрозуміло, що робитиме президент із пропрем’єрською, другою за чисельністю парламентською фракцією, а також коаліцією загалом). Були й інші пояснення. Припустити, що енергійного й харизматичного менеджера, який щойно набув українського громадянства, просто кидають на одну з найскладніших ділянок у державі, нам, натренованим на розшифруванні складних багатоходових і багатошарових комбінацій, важко, хоча чому, власне? Одеса – це корупція, Одеса – це контрабанда, Одеса – це кордон із проросійським Придністров’ям, Одеса – все ще помітний ресурс «вати», Одеса – один із головних напрямків російських диверсій. Ну й, будьмо відвертими, не найбільш процвітаючий регіон, якщо взагалі стосовно нинішньої України можна вживати слово «процвітання». До того ж тут є кілька локалізованих і персоналізованих бюджетних дірок, крізь які витікають державні гроші, на кшталт порту чи НПЗ. Взяття їх під контроль означатиме переконливий прецедент для всієї держави у подоланні штучної руїни.
Слід розуміти, що для нашої влади на другий рік після закінчення Майдану критично важливо мати яскраву й переконливу історію успіху, бодай одну. У цьому сенсі кандидатуру обрано ідеально: пан Саакашвілі довів здатність не лише робити іншим зміст відносин у певних застарілих схемах взаємодії, а й супроводжувати це переконливою зміною декорацій, тобто унаочнювати свої успіхи для будь-якого скептика. Якщо ж іще згадати, що в нашого президента є одна помітна слабкість, а саме виходити в кадрових рішеннях із міркувань особистої лояльності, можна зробити висновок: у своєму колишньому, так би сказати, колезі він не бачить загрози. Хоча, за великим рахунком, слід було б трохи модернізувати свідомість і затямити: найбільшою небезпекою для керівника держави є не ймовірність того, що твій призначенець перекинеться до конкурентів, а добре розтиражована звістка про те, що він поправляє здоров’я у Швейцарії, коли довірена йому область тоне в снігах, як це було з попередником Міхеїла Ніколозовича. З ним самим, зрозуміло, така можливість зведена до нуля.
Цікаво, що цього разу не прозвучало жодних претензій щодо походження нової надії українських реформ. Усі вже трохи адаптувалися, зараз час визнати, що масоване залучення іноземців на керівні посади держапарату було дещо легковажним. Не кожен грузин є природженим реформатором і не кожен американець топ-менеджером. Окрім – припустімо! – освіти й досвіду в чужинців є та перевага, що вони не належать до котроїсь групи впливу, хоча за сприятливих обставин це швидко долається (хто тепер згадує, що Давид Жванія народився в Тбілісі, а Роман Зварич – у містечку Йонкерс, штат Нью-Йорк?), і той недолік, що вони не втаємничені в місцеві подробиці процесу, яким належить керувати, тобто просто не знають матчастини. Цим передусім пояснюється відсутність гучних успіхів у міністерствах та відомствах, очолюваних запрошеними з-за кордону рятівниками. Наш «новачок» за останній рік уже встиг пообтертися в коридорах влади й має всі шанси вписати своє ім’я в перелік успішних «варягів» поруч із герцогом Рішельє та адміралом де Рібасом.
Читайте також: Соцмережі про призначення Саакашвілі: очікування Батумі в Одесі, конфлікт Порошенка з Коломойським та неспокійний сон Ківалова
Інша річ – які для цього йому надано інструменти. Відколи це регіональна митниця підпорядкована голові ОДА? Чи може він надійно контролювати місцевих прокурорів і міліціонерів? Яким чином подолає саботаж суддів, вигодуваних під чуйним наглядом юриста всіх часів і народів Сергія Ківалова? Схоже, певні гарантії сприяння від президента він дістав, але чи не потонуть вони в бюрократичному болоті? Сам «новачок» настроєний оптимістично й навіть войовничо: «Тут бандит на бандиті сидить, і ти собі шию зламаєш, і саме тому я погодився». У такому разі можемо говорити про досить високі ставки й навіть про останній довід президента. Забезпечити змінам друге дихання, починаючи з периферії, оскільки із центру вони вочевидь не запускаються, – нічого не скажеш, креативне рішення. Але, якщо, боронь Боже, спроба зазнає поразки, ми отримаємо скандал і дальшу депресію зовсім не обласного масштабу. Сподіваймося, обидва президенти – нинішній і колишній – розуміють, чим ризикують.