В ура-патріотичної недалекої публіки, до якої, на жаль, належить і чимало представників влади, було дві теми, про які гріх щось не бовкнути: відновлення ядерного потенціалу та отримання сучасної американської зброї. Про ядерну зброю – окрема цікава тема. Зараз про омріяну сучасну західну зброю.
Отже, доконаним фактом є те, що сучасну зброю нам надавати не хочуть і, якщо не станеться чогось екстраординарного на кшталт російського наступу на Київ, не дадуть. Причому не тому, що всі західні країни – зрадники, які нас зливають і паралельно дуже бояться Кремля. Аж ніяк. Хоча фактор тиску РФ теж не варто скидати з шальок терезів. Україні через це справді не так легко купувати устаткування для старої радянської зброї навіть у колишніх країнах Варшавського договору, не кажучи вже про якісь складніші речі.
Доводиться констатувати, що свою роль відіграє і боязнь надавати армії відсталої країни новітню технологічну зброю. Навіть своїх прямих союзників США ніколи не забезпечували найновішим озброєнням. Як тут не згадати хрестоматійну історію з «допомогою» Сполучених Штатів своєму найкращому, здавалося б, другу Ізраїлю у вигляді танків часів Другої світової війни «Шерман» у 1960-х. Єдиний варіант застосування цього новітнього озброєння – введення американських сил у театр воєнних дій, які його й використовуватимуть. Це я ще не згадую слизької теми недовіри Заходу до нинішньої української влади та недостатньої віри в її дієздатність, яка теж присутня.
Читайте також: Друге життя «Рятунчика»
Все пояснюється дуже банально, про що забувають усі послідовники секти «джавелін всемогутній». Зброя – це один із трьох найвигідніших бізнесів у світі поряд із повністю нелегальними наркотиками та торгівлею людьми. Важко уявити, скільки грошей США витратили на те, щоб стати беззаперечним лідером у цьому питанні: тільки в 2015 році військовий бюджет Штатів становитиме $584 млрд. Те саме стосується й інших лідерів ринку озброєнь, як-от Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Канада тощо.
І головне, про що ми забуваємо, – оборонка в західному світі є майже тотально приватною. Так-так, уявіть собі, ті самі «джавеліни», «хаммери» чи «апачі» роблять приватні компанії, що не належать державі. Натомість остання просто купує в них озброєння. Звичайно, військові корпорації – це не McDonalds, вони не торгуватимуть аби з ким без консультацій із Держдепом, але це й не наші заводи, які лишаються стовідсотково у державній власності.
І ті компанії аж ніяк не палають бажанням навіть через демократію та гуманізм передавати якійсь країні, що балансує на межі між другим та третім світом, унікальні технології, на розробку котрих витрачено шалені кошти і котрі дають їм змогу бути № 1 на ринку озброєнь. Навіть продавати не хочуть – щонайменше тому, що це дуже дорого й кошти на купівлю можуть знайтися хіба що в самих США. А ще й тому, що той-таки Білий дім абсолютно не радий буде розмінювати свою військово-технологічну могутність, яка й забезпечує країні статус гегемона, на хай і найсвітліші, але все ж таки ідеали. Ідеали – це річ класна, але прибутки вони самі по собі не приносять.
Отже, до чого це все? Та до того, що ми не повинні просити готову зброю, бо це безперспективно. Ще 10 років нам усі киватимуть головами, прийматимуть позитивні резолюції, які ні до чого не зобов’язують, і тягнутимуть час. Єдиний варіант отримати нові озброєння – зробити їх самим.
Читайте також: Офіцер з передової: «Армії бракує логіки, логістики і послідовності»
Ні-ні, не подумайте, я не про «закопані патріотами ядерні ракети», про що люблять потеревенити мрійники. Я про те, щоб включитися у виробництво цієї новітньої зброї. Хоча б як сировинна чи збірна база для найпростіших вузлів. Наприклад, саме в України є великі авіаційні підприємства, яких немає майже ні в кого в Східній та Центральній Європі. Чому б нам не виступити як вигідна база для провідних західних корпорацій, яким вигідніше виробляти щось у нас, а не везти через океан? Чому б не заманювати їх сюди демпінговими цінами, низькими податками, зеленою вулицею у всіх проектах? Чому б не пропонувати їм стати співвласниками наших військових підприємств?
Якщо підемо цим шляхом, то не тільки піднімемо власний ВПК, отримаємо десятки тисяч нових робочих місць і мільйони доларів до бюджету, а й дістанемо шанс претендувати в перспективі на цю новітню зброю. Якщо половина бойового дрона вироблятиметься в Україні, ні в кого й думки не виникне не дати нам змоги викупити за льотною ціною його для ЗСУ. Та хай навіть не за льотною, але все ж таки.
У світовій політиці діє два простих правила: слабкого підштовхни та шукай, кому вигідно. Україна нарешті має зрозуміти: щоб отримати щось, вона повинна стати вигідною. А стояти в позі жебрака з простягнутою рукою можна вічно з одним і тим самим результатом.