Поки провідні медіа мовчать, соціальні мережі наповнилися охами та ахами, міркуваннями та побоюваннями: як же ж тепер будуть жити ті, хто “готовий померти за пам”ятники Леніну”? Тривога за “40 відсотків українців, котрі відчувають ностальгію за СРСР” виявилася настільки потужною, що в хід пішло все: і вдячні спогади про радянський хіт “Светит незнакомая звезда”, що його навіщось заспівав Славко Вакарчук у Парижі, і ремарки про “щасливе радянське дитинство в піонерських таборах”, і легенди про “чесне життя за СРСР”… Світоглядні штампи про “два братерські народи зі спільною історичною долею” вкотре довели свою живучість та продемонстрували, наскільки неповороткою та громіздкою залишається французька дослідницька думка.
Читайте також: Як Кремль маніпулював Європою через комуністичний рух
Що цікаво: більшість з тих, хто впевнено критикує Путіна, не готовий приймат провідну сутність нових законів – дорівняння комуністичних злочинів до нацистських. “Закони працюватимуть контрпродуктивно, бо дадуть поживу друзям Кремля й ворогам України, – вважає викладач паризької Вищої школи соціальних досліджень Анн Колін Лебедев. – Вони посприяють російській пропаганді, яка розповідатиме про утиски на політичному грунті за використання радянської символіки…” На думку дослідниці, яку вона висловила на своїй сторінці у Facebook,“Україна набуде нових ворогів у середині країни та втратить друзів за її межами, зокрема в середовищі західних інтелектуалів”.
Пані Лебедев ніяк не залічиш до списку недоброзичливців України. Вона тривалий час жила та працювала в Києві, вільно читає українською, засуджує військову інтервенцію Росії на Сході та й загалом не шкодує жорстких слів на адресу режиму Путіна. Стриманість стосовно нових законодавчих актів — радше автоматизм молодого науковця, характерний саме для французького дослідницького середовища. Французька гуманітарна наука — це закритий, майже кастовий світ, де необережність або звинувачення у “відході від принципу нейтральності” може запросто коштувати кар”єри.
Читайте також: Дерадянізація неможлива без дерусифікації
Схожих реакцій на “комуністичні” закони — безліч. Провідний аргумент — парламент не мусить втручатися у справи трактування історії. Це — територія науковців. Отже, нехай вчені спокійно працюють, змагаються в дискусіях, а правда знайдеться згодом. І можна було б погодитися, якби не три фактори. А саме — якби не фактор війни, який надає Україні право на самозахист, зокрема, і від ідеологічної зброї, якби також не той факт, що у Франції існує декілька історичних законів, які забороняють заперечувати Шоах, вірменський геноцид 1915 року, работоргівлю в минулому тощо, і якби в країні не існувало заборони на пропаганду та апологетику нацизму.
В університетських колах вплив як лівих, так і проросійських сил з роками не зменшується. Науковців формату й рівня Фрасуази Том, Алена Безансона та Стефана Куртуа, здатних називати речі своїми іменами та протиставити якісні контраргументи кремлівським маніпуляторам — одиниці. Шукачів комфорту, кар”єри, спокою — море. Повноцінних історичних українських студій майже не існує, і аспірант, який наважиться захищатися на українську тему, мусить бути готовий залишитися в статусі доктора наук без роботи.
Читайте також: Як дерадянізувалася Естонія
Отже, що залишається, крім обережності тим, хто хоче зробити кар”єру або хоча б спокійно викладати у виші? Правильно, не ламати рамки, виставлені до них. Порівняння комунізму з нацизмом з повоєнних часів визнано крамолою. Закон Гайсо, який забороняє пропаганду нацизму поряд з закликами до расової, етнічної та релігійної ненависті не згадує в переліку підбурювання до ненависті класової, якою прославився комуністичний режим. Спитайте у когось із французьких істориків або політологів, чим расовий та релігійний геноцид кращий за класовий? Чому штраф за заперечення вірменського геноциду є, а за заперечення Голодомору — не встановлений? І якщо, на їхню думку, недоречно забороняти радянську символіку, то чи означає це, що настав час скасувати заборону на пропаганду нацизму?Впевнена, що розмови не відбудеться. Але не тому, що співбесіднику бракуватиме компетенції або часу.
Логіка війни змушує Україну рухатися вперед семимильними кроками. Щоб існувати далі на політичній карті світу, вона змушена стрибати через сходинки суспільного розвитку, в певних питаннях залишаючи позаду ситу Європу. Може, колись і французи доживуть до тих часів, коли вулиці Леніна почнуть перейменовувати, взявши з нас приклад? Було б не зле. А поки що Київ розбирається зі своєю історією та майбутнім під дулами ворожих гармат. Це бачать всі, а визнавати не поспішає ніхто.