Письменниця запросила на захід всіх героїв свого розслідування, включаючи і політиків з проросійського табору, винних у кривавих подіях лютого 2014-го року. Фотографії, на яких Соня Кошкіна роздавала автографи Новінському та Попову викликали відверто негативну реакцію багатьох відомих журналістів і блогерів, що традиційно виступали на підтримку Революції гідності.
Обговорюють досі не стільки саму книгу та її зміст, скільки фотографії з презентації. А між тим – даремно. Тому що книга про Майдан – саме те, що було необхідно Україні. І ніхто, крім Соні Кошкіної, поки ще іншої подібної книги не написав. Її нерозказана історія – це компіляція з безлічі розказаних історій, оповідачі яких брали безпосередню участь у подіях тих днів.
Книга про Майдані не рясніє сенсаціями. Швидше, вона є грунтовною хронологією, ніж розслідуванням. Але в тому інформаційному вирі та хаосі, який панував навколо подій минулої зими, не вистачало саме цього – спокійного, послідовного, упорядкованого викладу подій. Праця Соні Кошкіної відділяє зерна фактів від плевел фейків та хибних інтерпретацій. Якщо згадати сьогодні скільки білого шуму супроводжувало минулої зими події в столиці, стане тим більш ясно наскільки важливо зберегти для історії мінімально спотворену картину подій.
Що більше часу проходить з моменту закінчення революції 2014 року, то більше з'являється спекуляцій навколо трагічних подій тієї зими. Створюються вони відомо ким і з відомою метою. Людська пам'ять поступово тьмяніє, події давніх часів перемішуються в голові, і збити з толку з часом теж стає легше. Ймовірно від того й приживаються всілякі фантастичні та конспірологічні версії подій.
Головне завдання злочинців, винних у масових вбивствах, не тільки піти від відповідальності та заплутати слідство, але й заплутати громадян. «Все не однозначно», «ми не знаємо всієї правди», «в цій історії так багато білих плям» – все це добре знайомі нам виверти, які останнім часом звучать все частіше. Укоренити сумніви, нав'язати помилкову думку, забалакати тему. Сьогодні цього хочуть перед усім ті, хто був причетний до лютневих розстрілів.
Книга Соні Кошкіної не викриває, не зриває маски, не фонтанує пафосом звинувачень, а спокійно фіксує факти, без зазирання в конспірологічні лабіринти та не залишаючи опонентам місця для маневру. І що особливо важливо – фіксує їх устами безпосередніх учасників подій минулої зими, причому як з одного так і з іншого боку. Спілкування з представниками режиму Януковича, за яке критикували авторку, дозволяє книзі претендувати на об'єктивність. У ній наведено слова Рибака, Новинського, Льовочкіна, Попова, яких вже точно складно запідозрити в упередженості до колишнього уряду та президента-втікача.
Їхні розповіді дозволяють ясно та послідовно відновити картину трагічних днів, коли доля Майдану висіла на волосині. Хто віддавав накази жорстоко бити людей в ніч з 29 на 30 листопада, хто у владі був прихильником жорстких дій, а хто виступав за компроміси, хто бажав крові та смертей і врешті-решт залив київські вулиці кров'ю. Ця інформація не сенсаційна. Вона вже не одноразово звучала з вуст політиків та журналістів, проте в книзі її озвучують також і представники колишньої влади, яка тоді так і не зуміла взяти палаючі барикади.
Є в книзі і факти, що дозволяють скласти враження про роль Росії у подіях зими 2014. Мабуть, найцікавіший – це «гуманітарна допомога» українським міліціонерам від російських, а саме — 13 тисяч світлошумових гранат, які привіз в Україну з Росії літаком заступник колишнього міністра Віталія Захарченка. Як виявилося, традиції нинішньої війни на сході України зародилися ще в ті дні, коли Київ палав та боровся проти диктатури ставлеників Москви.
Книга про Майдан була необхідна для того, щоб упорядкувати хаос в голові і докладно розставити все по місцях. Відкинути домисли і емоції, і розібратися в подіях, які вже навіки стали однією із славних і трагічних сторінок історії України. І така книга з'явилася. Можливо для того, щоб пояснити події буремного 2014-го не стільки нам, скільки українцям майбутніх поколінь.