Журналіст, аргументуючи тим, що Росія відкидає будь-які заяви про свою військову присутність в Україні, просив перелічити докази, якими володіє офіційний Київ. Питання дуже важливе з огляду на те, що сайта чи великої прес-конференції, де було б зібрано й представлено всі підтвердження російської присутності в Україні, досі немає. Хтось скаже, що йдеться про очевидне. Але очевидне для нас і, можливо, найближчих сусідів на Заході. Однак точно не для всіх. І це дуже добре відчутно, коли ненадовго виїхати зі звичного українського вакууму, скажімо, до Німеччини чи Швейцарії. Тож відповідь про окуляри не зовсім задовольнить звичайного глядача, який перед тим випадково щось почерпне із глибин інтернету, чи й досвідченого медійника, котрий щось бачив на власні очі.
Неаргументованість та емоційність відповідей – біда українських політиків, хоча, мабуть, не лише українських, а й більшості пострадянських. Багато моїх закордонних колег скаржаться, що розмовляти з нашими публічними особами надзвичайно складно, бо ті майже ніколи «не відповідають». Звісно, може, це в чомусь біда самих журналістів. Тільки часто не закордонних, а нас самих, бо не виховали. Пригадується остання прес-конференція президента Порошенка. Він був емоційний і, можливо, подеколи надто різкий, але запитання колег чомусь теж часто розчаровували. Багато хто починав із «ми знаємо», «ми терпіли», «ми бачили», хтось назвав воєнний стан «військовим», а лідера Казахстану, замість просто вказати його посаду, нарекли «Нурсултаном Батьковичем». Дуже мало конкретики й аргументів, але забагато емоцій та ірраціоналізму, намагання вколоти замість почути відповідь. Іноді видається, що такий стиль спілкування – це рудимент часів Януковича, коли марно було чекати на неї. Але ж Віктор Янукович уже навіть не екс-президент…
Кілька днів тому на американському порталі Vox з’явилося інтерв’ю із президентом США Бараком Обамою. Воно мало доволі незвичний інтерактивний формат: слова глави Білого дому було підкріплено візуалізацією з новинних сайтів, графіками зі статистикою та ключовими словами. Хоча, зауважу, постійним читачам чи глядачам порталу така подача не бачилася новинкою. Попередні інтерв’ю на сайті зроблені в такому самому форматі й пов’язані з його політикою та девізом: «Understanding the news» («Розуміючи новини»). Утім, окрім формату інтерв’ю заслуговувало на особливу увагу ще й завдяки змісту. З Обамою розмовляли двоє журналістів видання: головний редактор The Vox, у минулому топовий блогер Washington Post Езра Клейн та колишній оглядач зі Slate Меттью Іґлесіас, і відповідно перша розмова стосувалася внутрішньої політики, а друга – зовнішньої.
Що особливо вразило в інтерв’ю, то це аргументованість запитань і відповідей, їх чіткість. Обама говорить і про філософію міжнародних відносин, і про те, які обмеження американського впливу у світі бачить його команда, й чому вона відкрито про них не висловлюється. Запитання десь політичні, десь економічні. Езра Клейн просить президента пояснити, чому, попри зростання корпоративних прибутків, зарплати робітників зменшуються. Звісно, тема Обамі відома, він і сам про це каже, бо порушував її у щорічному зверненні «Про стан держави», тому все розкладає по поличках, а журналісти The Vox уже потім пізніше додають усі необхідні для розуміння статистичні дані та графіки.
Звісно, можна ще багато разів перелічувати, про що і як говорили в цьому інтерв’ю, але воно має одну важливу рису, якої нині дуже бракує українському суспільству, та й журналістиці, – аргументи. Війна (й відкрита, й інформаційна) зробила нас іще більш ірраціональними, критичність у підходах перетворилася на емоційність. Коли відчуваєш, що щось не так, пояснити це складно, але треба бити на сполох. І от журналісти саме це й роблять, а політики або мовчать, або відповідають без відповіді.
За сім місяців президентства в Порошенка було лише єдине інтерв’ю тет-а-тет із журналістом одного з українських медіа. Утім, це виявивсь емоційний фільм про героя-президента, а не аргументовані пояснення українцям, чому на них разом із війною накинулися всі економічні та політичні проблеми і скільки це триватиме. Свою вступну статтю для порталу The Vox Езра Клейн назвав «Як політика робить нас дурними». Його основна теза – це те, що ми потребуємо більше інформації, бо основна причина наших політичних протистоянь – нерозуміння через її брак. Саме тому кожну тезу в розмові з Обамою та попередніх інтерв’ю він та його колеги намагаються підкріпити додатковими даними й аргументами, візуалізувати. Нині українцям бракує інформації, раціонального розуміння, чому все це відбувається з нами, чому в нас одночасно економічна, політична, воєнна та безпекова криза і чи це вирішується. Звісно, людську ірраціональність складно подолати, але краще спробувати, ніж емоційно переконувати, що «все ще не пропало».