На позір за останній час в інформаційному просторі України сталися певні зрушення: більшість каналів заборонили відверто агітаційні серіали про російських десантників, енкаведешників, ментів та інших вартових режиму, що впродовж багатьох років силоміць підтримують «духовні скріпи». Блоки новин провідних вітчизняних ТБ-ресурсів рясніють патріотичними сюжетами із зони АТО та волонтерського тилу. Поменшало й відвертої пєтросянщини з кіркоровщиною, хоча деякі канали досі не можуть позбутися фантомних кобзонів. Однак ця дуже поверхнева санація залишила безліч брудних шпарин для російської пропаганди.
У деяких виданнях це навіть не шпарини, а цілі тунелі, крізь які ворожий агітпроп навпростець потрапляє до української аудиторії. Приміром, (про)російський медіа-холдинг «Вести», який не лише не приховує лояльності до Москви та сепаратистів, а й дозволяє собі відверті фальсифікації на кшталт нещодавніх «свідчень очевидця» розстрілу автобуса під Волновахою з боку українських позицій. Чи ще одна щоденка – рупор Ріната Ахметова газета «Сегодня», яку віднедавна демонстративно очолив відвертий українофоб Олесь Бузина. Телеканал олігарха «Україна» теж важко запідозрити в надмірному патріотизмі – програми його новин і нині відчутно просякнуті горезвісною «донбаською ідентичністю», а війна на Сході передусім подається як безглуздий конфлікт, від якого страждають мирні люди (звісно, єдине, що їх рятує, – це гуманітарка від доброго Ахметова). У «сітці» каналу досі присутній такий контент, як російські серіали «Слід», «Кордон слідчого Савєльєва» та «Дикий» («Дикий» – це кличка крутого московського слідчого», – стверджує анотація до серіалу). Ще один сусідський мачо, колишній спецназівець-таксист, герой серіалу «Бомбило», що його разом із «Літєйним» та «Прокурорською перевіркою» транслює пінчуківський ICTV. Відданість російській телепродукції «канал справжніх чоловіків» намагається компенсувати відносно збалансованими новинами й низкою «жовтих» передач у стилі «скандали, інтриги, розслідування» про поганих росіян, які вочевидь покликані виконувати функцію контрпропаганди.
Але всі ці телеканали тьмяніють на тлі «Інтера», що таки зберіг ліцензію після скандалу із трансляцією Кобзона й Валєрії в новорічну ніч (Нацрада з питань телебачення і радіомовлення обмежилася попередженням). Атмосфера ностальгії за СРСР і «русскім міром» так чи так простежується як у розважальному (відверто), так і в інформаційному (опосередковано) контенті каналу. Навіть, здавалося б, найменш заангажовані «Подробиці тижня» в одному випуску (18 січня 2015 року) можуть дати сюжети про героїзм та патріотизм наших військових і про те, як українці (в кадрі фігурують переважно західні області) масово опираються мобілізації. Здавалося б, дрібниця, одначе цей сюжет ненав’язливо лягає в канву загального інформаційного дискредитування призову на фронт, яке паралельно почалося в інтернеті. Про російську кампанію проти мобілізації ще з місяць тому попереджали українські військові експерти, і ось ми бачимо її втілення: окрім таких телесюжетів, розпочалася веб-акція зі зриву четвертої хвилі. Так, ролик із закликом бойкотувати службу в армії записав івано-франківський журналіст Руслан Коцаба, гарно запакувавши цей меседж у критику української влади й заявивши, що не піде на громадянську війну і що російських регулярних військ на Донбасі немає.
Паралельно з технологією зриву чергової мобілізації в інформаційному просторі розкручуються інші теми прихованої російської пропаганди. Одна з них – «цілковитий провал Революції гідності» й активна розкрутка теми «третього Майдану» (основні тези: у країні нічого не змінюється, лише одні олігархи посунули інших, новий уряд гірший за команду Януковича), завуальована під демократичну практику критики влади. Окрім традиційних конспірологічних теорій про те, що на території України воюють Росія і Америка (альтернативні «версії»: громадянська війна; конфлікт, вигідний олігархам та офіційному Києву), вітчизняні медіа нерідко нав’язують численні «всьопропальні» сценарії, найпопулярніші з них: «мир за будь-яку ціну», «українська армія слабка й погано оснащена», «ЄС і НАТО нас злили», «Путін сьогодні/завтра розпочне повномасштабний наступ», для підкріплення тиражуючи думки істеричних експертів та псевдоаналітиків.
Читайте також: Боротьба під олів’є
Те, що агенти інформаційного впливу сусідньої держави вільно діють на всіх рівнях – від відкритих меседжів на центральних телеканалах до прихованих зливів на спеціально створених фейкових сайтах, загалом не дивує, адже в них цілком розв’язані руки. Попри постійні декларації про необхідність контрпропаганди, Україна впродовж останніх місяців анічогісінько не зробила для захисту свого інформаційного простору. А як же Мінстець?.. Російське «міністерство правди» фінансово, ресурсно й технологічно суттєво перевершує українське Мінінформполітики. Тому новоствореному відомству треба буде боротися зі значно потужнішими викликами, ніж зривання ярлика «цензора», повішеного на нього полохливою «прогресивною громадськістю».