Дмитро Крапивенко журналіст, ексголовред «Тижня»

Нешляхетні хвороби

23 Січня 2015, 14:04

Зміст її неважко вгадати: ватажок кривавих червоних кхмерів, яким можна лякати дітей, насправді полум’яний революціонер, що навчавсь у Паризькому університеті, а потім очолив національно-визвольну боротьбу, ну а щодо кривавого терору, то його… істотно гіперболізувала західна преса. Що показово, як контраргументи, котрі мали на меті розвіяти «дурман буржуазної пропаганди», наведено було цитати з «дослідників», які заперечують масштаби Голокосту. Ось такий вінегрет: у лівій, марксистській, звісно-таки, антифашистській газеті знаходиться місце конспірологам, що виправдовують нацистів. Коли із цим стикаєшся вперше, починаєш щиро дивуватись, викривати невігластво, але згодом розумієш, що здоровій людині просто не варто звертати уваги на всі ці псевдовикривальні вибрики: ну який сенс аналізувати те, що нікому, окрім психіатрів, не може бути цікаве.

Культ зла в Росії має довжезне коріння, почнеш його розплутувати, як сам неочікувано для себе провалишся в такий Тартар, що й не продихнути. Зачухані бородані-аскети, що лобіюють канонізацію царя Івана Ґрозного – «боґолюбівого», який, виявляється, запроваджував катування, щоб виховати в людей зневагу до тлінної плоті. Монархісти, які моляться на родину останнього російського імператора і тут-таки заходяться переповідати байки про Матрону Московську, яка нібито благословила Сталіна в 1941-му. Та річ не лише в історії. Донедавна героєм квасних патріотів був такий собі полковник Буданов, якого навіть російський суд визнав винним у вбивстві 18-річної чеченки. Йому присвячували вірші й пісні, писали портрети, звісно ж, називали мучеником – як інакше, російський офіцер не може бути злочинцем за визначенням, а в тому, що його жертва не мирна мешканка, а снайпер, були впевнені мешканці Находки і Медвеж’єгор­ська, які на карті РФ і Чечню знайдуть не відразу. Тепер на місце Буданова прийшов новий «русскій вітязь» – Валєрій Пєрмяков. Так, той самий солдат, що вбив вірменську сім’ю в Гюмрі. Важко запідозрити кількамісячне немовля в тому, що воно терорист чи диверсант, але зловмиснику все одно не бракує адвокатів: солдата, виявляється, просто підставив американський Держдеп, який мав на меті розбурхати у Вірменії Майдан, розсварити братні народи, які нещодавно злилися в обіймах Митного союзу.

Ідеологічна брага, від якої, здається, очманіла чимала частка сучасних росіян, має один рецептурний секрет: вона не викликає ані хвилини похмілля, а отже, каяття

У певні періоди історії людства трапляється так, що хвороби маргіналів, як-от туберкульоз чи сифіліс, виходять за свій звичний ареал і починають уражати порядних громадян, ба навіть еліту. Щось подібне і в Росії: тамтешні віруси, які роками мутували й розмножувались у середовищі церковних сторожів, завсідників найдешевших пивнух і малолітніх скінхедів, вийшли на неосяжні простори країни й успішно долають імунітет навіть тих, кого ще вчора було важко запідозрити в неадекватному сприйманні дійсності. В інтернеті то тут, то там вигулькують повідомлення: ще один російський актор (письменник, музикант) висловився на підтримку «ЛНР» – «ДНР», осудив «хунту», схвалив зовнішньополітичний курс Путіна. Нешляхетні хвороби особливо жорстоко спотворюють людей, які завжди дбали про свій імідж, звикли посміхатися з високих сцен, були впевнені у своїй чарівності й унікальності. А тут раз… і твій діагноз стає відомий широкій публіці, його не приховати тоннами гриму й цитуванням хоч Євангелія, хоч видатних лі­те­раторів-спів­віт­чиз­ників.

Читайте також: Анатомія кошмару

Є ще такі хвороби, як, наприклад, алкоголізм. Вакцини від нього не вигадали й навряд чи це колись станеться. Зцілення від такої недуги зазвичай починається з того, що людина усвідомлює свій тяжкий стан і себе як його першопричину. Та здебільшого алкоголіки себе хворими не вважають – мають силу-силенну пояснень власної слабкості й випромінюють упевненість у тому, що змінити спосіб життя для них питання кількох годин. Ідеологічна брага, від якої, здається, очманіла чимала частка сучасних росіян, має один рецептурний секрет: вона не викликає ані хвилини похмілля, а отже, каяття. Більшість злочинів у стані алкогольного сп’яніння стається саме тому, що лиходій тієї миті впевнений у своїх правоті й безкарності. Буває, ще й «колеги по цеху» поспівчувають: ну що поробиш, на п’яну голову чого тільки не буває. Так міркують і мільйони «соотєчєствєнніков»: ну вбив, ну пограбував, ну зґвалтував, але ж він наш, ми своїх не здаємо. Всеросійське похмілля має розпочатися з дуже поширеної в тих краях фрази: «Боже, що це ми накоїли? Невже це ми?».