Насамперед для нас важливо було забезпечити моральну й політичну солідарність якомога більшої кількості держав. Від часу першого засідання Ради Безпеки з нашого питання відбулося майже 30 офіційних засідань і майже стільки само неформальних. Від лютого до листопада ми відчували й відчуваємо цілковиту солідарність членів Ради Безпеки. Втім, її слабкість як механізму полягає в тому, що спроба зупинити «референдум» у Криму та його підтримку з боку Москви усіма країнами-членами у формі відповідної резолюції, була заблокована правом вето Росії. Відтоді РФ займала виокремлену позицію в Раді Безпеки, чим сама себе ізолювала і продемонструвала неповагу до міжнародного права та Статуту ООН. Наша держава задіяла механізм Генеральної Асамблеї, а саме 27 березня цього року ми внесли резолюцію «Територіальна цілісність України». Вона важлива для нас, бо нею було засуджено не тільки сам «референдум» та його результати, а й, що істотно, усі наступні можливі дії у зв’язку з ним. Цим актом були закликані міжнародні структури ООН, насамперед Міжнародна морська організація та Міжнародна організація цивільної авіації, які своїми рішеннями ухвалили невизнання будь-якої іншої юрисдикції, крім української, щодо повітряного простору над Кримським півостровом і територіальними водами та виключною економічною зоною довкола Криму.
Резолюцію було ухвалено, і для нас вона є поки що єдиним правовим механізмом забезпечення наших інтересів, аби не допустити цілковитої анексії Криму. Наш захист був побудований у межах тих можливостей, які дають два механізми ООН. Таким чином ми діяли й діятимемо надалі.
Кризи в Сирії та Україні, неврегульовані кризові ситуації в Африці демонструють, що від реформування ООН залежать саме її існування та здатність виконувати свою основну функцію – забезпечувати мир і стабільність. Для зупинення й попередження агресії, і не лише в Україні, потрібна системна реформа ООН, щоб механізми працювали на захист миру і стабільності, а не на задоволення амбіцій певних країн, зокрема їхніх агресивних намірів.
2015 рік може стати активним у пошуку рішень, як зробити Раду Безпеки ООН дієвішою і обмежити блокувальні механізми, особливо в умовах відкритих конфліктів, коли є загроза життю людей. Таке послання вже надійшло від Франції – постійного члена й носія цього права. Саме навколо цього точитиметься дискусія, але вона непроста, адже система досить бюрократизована. Активність буде, проте сумніваюся, що рішення ухвалять швидко, адже вони торкаються інтересів окремих держав та регіонів. 2015 року Організація Об’єднаних Націй відзначатиме своє 70-річчя, і ми підходимо до цього ювілею в кризовій для неї ситуації. Так само доведеться запитувати і ОБСЄ, яка відсвяткує 40 років ухвалення Гельсінського заключного акта. Україна не змогла забезпечити механізмів своєї національної та регіональної безпеки в межах цих організацій. Росія поставила під сумнів усе досягнуте за багато років. Отож ми всі маємо бути зацікавлені в реформуванні, оновленні, поверненні до того, з чого починали. Наш світ перед серйозною загрозою.
Питання формату реформування є водночас і філософським, і практичним. По-перше, всі мають суворо дотримуватися того, на що погодилися, тобто захищати всіма силами й можливостями базові принципи статуту ООН, а вони порушуються. По-друге, ми маємо поновити в системі міжнародних відносин довіру, що зламана не тільки Росією. Там, де є конфлікти, які ми не можемо вирішити й подолати, йдеться про питання довіри.
Механізм Ради Безпеки має бути кардинально змінений. Проблема в тім, що реформування цього органу переважно в останні роки відбувалося навколо розширення постійного та непостійного членства у ньому, але це арифметика, яка ні до чого не приведе. Поки право вето застосовуватимуть у той спосіб, який відповідає національним інтересам виключно однієї країни-члена, а не всього глобального співтовариства, ця структура породжуватиме проблеми. Саме тому точиться дискусія навколо трьох можливих рішень. І насамперед – ліквідації права вето. Втім, без бажання носіїв цього права, подолати останнє буде складно. Інша пропозиція – ухвалення рішень виключно консенсусом у Раді Безпеки. Ним, отже, пропонують замінити ним право вето, але це спричинить іще більше проблем. Консенсус може зламати будь-яка країна, і рішення не буде. На мою думку, найлогічнішою є третя пропозиція – прийняття рішень більшістю голосів, і не тільки із процедурних питань, а й із субстантивних. Утім, потрібно, щоб усе це переросло в конкретні пропозиції. Україна додає до цього всього свій голос, і ми хотіли б використати наступний рік як кандидат до Ради Безпеки на період 2016–2017-го.