Однак сила Кремля полягає у слабкості й нерішучості Заходу, в безмежному нахабстві й блефуванні московського диктатора. Захід справді не бажає війни, він її не хотів у 1939 році. На це й робив ставку німецький єфрейтор, який сподівався без жодного пострілу проковтнути Європу. Допоки при владі в демократичних країнах перебували жалюгідні політики, яких Гітлер небезпідставно вважав пігмеями, фюрер мав фарт. Як азартний гравець, він брав країну за країною, але непомітно для себе втрапив у криваве болото Другої світової війни, яка для нього закінчилася в 1945 році пострілом у скроню в казематі Рейхсканцелярії. Бо починав він свої геополітичні ігри в Лавалем, Даладьє,Чемберленом, а закінчувати довелося з Черчиллем, Рузвельтом, де Ґоллем, які вже були зовсім не пігмеями.
Нині час працює проти Путіна і його режиму. Внаслідок санкцій російська грошова одиниця впала до 50 рублів за долар (нещодавно віддавали 32), неухильно зменшується на світовому ринку вартість нафти (цей процес понад 20 років тому вбив Радянський Союз). Посилюється міжнародна ізоляція РФ. У США після парламентських виборів посилилися позиції Республіканської партії, прихильниці жорсткого курсу щодо Москви.
Дедалі більше у світі зростає розуміння, що Росія є величезною проблемою для людства, що вона небезпечна і становить реальну загрозу. Деякі традиційно нейтральні держави Європи вже замислилися про вступ до НАТО. Розпочався процес перекидання його військових контингентів на східні терени європейського континенту. Після розпаду СРСР чимало людей на Заході питалися: а навіщо нам НАТО? Тепер зрозуміли навіщо. Північноатлантичний Альянс відчув друге дихання, ввійшовши у стадію свого відродження і зміцнення.
Світ знову стоїть на порозі Третьої світової війни, що неминуче стане ракетно-ядерною. Востаннє така ситуація була в 1962 році під час Карибської кризи. Тоді Хрущов і Кеннеді залагодили конфлікт, бо обидва були ветеранами Другої світової і, на відміну від радянського шпигуна в Дрездені (де працював майор КГБ Путін), знали, що таке велика війна.
Путін абсолютно авантюрно, будучи переконаним, що західні опоненти – слабаки, нав’язує їм психологічний двобій, мовляв, вони не витримають психологічного напруження, а я витримаю. І ті будуть змушені в останній момент поступитися. Це надзвичайно небезпечна гра, але вона розрахована на боягузів. Навряд чи президент РФ дозволив би собі таке, приміром, щодо Рональда Рейгана чи Маргарет Тетчер. Тут Захід можуть врятувати лише мужність і стійкість, розуміння того, що об’єктивно РФ у рази слабкіша за Америку й НАТО, що її економіка надзвичайно вразлива і тримається лише на експорті нафти та газу.
Дуже складне й геополітичне становище Росії, віддзеркаленням якого є постійне загравання Кремля з Китаєм. Ось, наприклад, РФ підписала угоди про будівництво газопроводу «Сила Сибіру» на територію Китаю. Тут вона потрапила в пастку, адже КНР буде єдиним покупцем сибірського блакитного палива, а отже, диктуватиме ціни. А шантажувати газом Піднебесну не вдасться, бо китайці мають альтернативне джерело в Центральній Азії.
Коли Москва провокувала конфронтацію із Заходом, вона чомусь сподівалася на те, що Китай стане її стратегічним союзником. Однак Пекін зовсім не поспішає брати на себе цю роль. Зокрема, Піднебесна блокує рахунки російських фірм у своїх банках, щоб не порушувати режиму санкцій проти РФ і не псувати відносин зі США, які для неї є набагато важливішими, ніж із Росією.
КНР не впевнена, що остання втримається під тиском санкцій…
Крім того, Китай має власні історичні спогади про Далекий Схід та Сибір, і вони не завжди, м’яко кажучи, збігаються з російськими… Ось цікаві інформаційні дрібнички: Піднебесна інвестувала $28 млрд у побудову залізниць до свого північного кордону. Напевно, без якоїсь конкретної мети… Луганський блогер Сергій Іванов, виступаючи на телеканалі «Еспресо tv», розповів про свою тітку, яка живе в Хабаровську і скаржиться, що вони щоночі чують артилерійські постріли на кордоні. Є ще потенційна діжка пороху в Центральній Азії, відкритій для ісламістської активності. Є вибухонебезпечний Північний Кавказ, та й власне російські формування, що відчули смак розбою в Криму й на Донбасі, можуть перенести «цінний досвід» на терени самої Росії.
Депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов, котрий на Донбасі бачив нацистів із РНЄ («Русского национального единства»), що приїхали воювати з Росії, сказав, що це величезна помилка Кремля – давати російським фашистам відчуття перемоги. А ті громадяни України, які вітали російську інтервенцію і закликали війну на свою землю, все це й дістали. Багатьом довелося стати біженцями і втікати до любої Росії. Однак там їх як худобу ведуть у невідомому напрямку. Місцеве населення зустрічає їх вороже, вбачаючи в них конкурентів, які претендують на соціальні подачки. Біженці часто опиняються в незвичних кліматичних і природних умовах, не маючи теплих речей і взуття. Умови спартанські, недоїдають. Їх використовують як соціально-демографічний гній, як людське добриво для депресивних регіонів РФ. Що ж, вони хотіли Росії, вони її отримали… Цікаво, що з Криму донецьких біженців викидають до Сибіру, Уралу тощо, на півострові вони не потрібні…
Оскільки справи в РФ не такі чудові, як хотілося б тамтешньому люду, його виховують і напучують «пропагандони» (як їх тепер називають у РФ) Кремля: Дмітрій Кісєльов, Владімір Соловйов, Сєрґєй Доренко, Аркадій Мамонтов, Міхаіл Лєонтьєв та подібні до них. Це не просто телеведучі, а фактично чиновники, дуже високооплачувані, насправді мільйонери (доларові!), які мають палаци на Сардинії, французькій Рив’єрі, в Іспанії та інших теплих краях. Їм платять шалені суми за високопрофесійну брехню. За такі гроші вони скажуть все, що треба Путіну, і підуть на будь-яку підлість. Дмітрія Кісєльова вже спіймали на демонстрації обстрілів міст у Сирії, які він приписав українській армії на Сході нашої країни. Я особисто побачив інтернетівський знімок, на якому, за версією росіян, були зображені «звірства українців на Донбасі», але чітко пам’ятаю цей кадр телесюжету 2008 року: там грузин у місті Горі сидить біля тіла свого вбитого росіянами брата. «Пропагандони» не соромляться. Гроші не смердять. Але їм варто пам’ятати, що за все в житті доведеться відповідати. Кісєльов уже оголошений нев’їздним до країн Європейського Союзу, США і Канади. Як же він тепер відвідає свої палаци? Але це ще не найстрашніше. Був у Німеччині тихий «пропагандон» Юліус Штрайхер, який видавав брудний антисемітський журнал «Штурмовик» і навіть критикував Гітлера за «надто ліберальне» ставлення до євреїв. Особисто він нікого не вбив. Але в 1945 році постав перед Нюрнберзьким трибуналом за «публічне підбурювання до вбивства і винищення євреїв». Повісили Штрайхера. Московським штрайхерам, які сіють ненависть до українців, слід замислитися…