Вони й далі вдаються до розважливих гіпотетичних формулювань, нехтуючи свідченням про наявність зброї та загиблих. У самій РФ присутність її армії тотально заперечується, а полеглих солдатів навіть не існує. Російський журналіст Аркадій Бабченко, який служив у Чечні, пише, що в Україні «ми спостерігаємо початок найстрашнішої для Росії війни XXI століття. Але з погляду не кількості смертей, а того, що відбувається тепер у громадянському суспільстві. Жодна інша країна під час жодної іншої війни не зробила таких відкриттів: можна за гроші відмовитись опублікувати прізвище власного чоловіка-небіжчика, можна за винагороду або квартиру стерти ім’я свого чоловіка з його могили, можна заперечувати, що ви батьки полеглих дітей, можна вважати мертвого живим… Я не розумію. Це справді страшно».
Російський вплив поєднує в собі безсоромну вчорашню тоталітарну брехню та вправність сьогоднішніх політтехнологів. Але чи справді він ефективний? Дослідження громадської думки Transatlantiс Trends, проведене в червні – липні 2014 року Німецьким фондом Маршалла дає змогу це зрозуміти.
Опитування проводилося в США, 10 європейських країнах, Туреччині та Росії. Більшість респондентів (57% у Сполучених Штатах, 58% у Європі) висловилися за дальше економічне та політичне сприяння Україні, дві третини (64% американців, 61% європейців) – за посилення санкцій проти РФ (71% в Іспанії, 68% у Швеції, але тільки 49% у Німеччині), навіть якщо це призведе до тривалого конфлікту з нею. Майже стільки само респондентів проти прямої військової допомоги, за винятком поляків, що завжди найвірніше підтримують Україну. Ставлення до міжнародного лідерства Росії переважно (у середньому 68%) вкрай негативне: наприклад, 72% опитаних у Франції (тобто на 8 пунктів більше, ніж 2013 року), 69% у Португалії (+15%). На користь РФ змінилося воно лише в Німеччині (59% проти 69% 2013-го). Найбільше вступ України до ЄС схвалюють поляки (56%), за ними йдуть французи (50%), німці та англійці (43%). Менш прихильні, що цілком передбачувано, до України турки (57% проти). 63% німців і 52% французів проти її вступу до НАТО і ще категоричніше проти постачання їй зброї (відповідно 83% і 81%). При цьому більшість позитивно ставиться до нарощування економічної допомоги Україні. І нарешті, в усіх досліджених країнах думка громадськості в оцінці політики своїх урядів щодо Росії дуже поділилася (схвалюють 56% опитаних у Німеччині та Швеції, 48% у Франції та Великій Британії; не схвалюють 55% у Польщі, 52% в Іспанії).
З таких результатів дослідження можна зробити два висновки: 1) влітку 2014 року західна громадська думка була відносно однорідною в ставленні до української кризи і прихильною до України (крім Греції та Туреччини); 2) західна громадська думка визнає погіршення відносин із Росією, проте боїться участі у воєнних діях, навіть якщо вона обмежуватиметься постачанням зброї, бо вагається щодо способу вирішення конфлікту з РФ, що вже не є партнером, але ще не стала ворогом. Західні країни, на відміну від частини їхніх еліт, здебільшого глухі до путінських сирен і розуміють, що Україна належить до демократичної Європи. Але неоголошена війна поділила, ба навіть дезорієнтувала людей. Вони не знають, як ставитися до Росії, не розуміють її. Саме завдяки цьому російська пропаганда й заробляє очки: вона не переконала, а стривожила, занурила і уряди, і громадську думку в багно нерішучості, передусім у Німеччині та Франції.
І насамкінець: згадане опитування проведено влітку. Відтоді сприйняття російської політики стало виразнішим: РФ агресор, що тримає під прицілом не лише Україну, а й усю Європу. І партіям та політикам, які підтримують Росію, доводиться тепер розплачуватися за це. На них показують пальцем, як-от на «Національний фронт» у Франції, якому, безперечно, сприяє нинішня ситуація на батьківщині, проте його відверто пропутінська (і належним чином винагороджена) позиція негативно позначиться на результатах виборів.