Де гроші партії?

Витрати на підготовку і проведення виборів беруть на себе дві сторони: 1) держава (витрати закладаються у Державний бюджет України) і 2) партії та кандидати-мажоритарники, які формують для цих потреб виборчі фонди.

Тепер спробуємо вирішити просту задачку. Розмір виборчого фонду партії не може перевищувати дев’яноста тисяч розмірів мінімальної заробітної плати (станом на 01.09.14 – 109 620 000,0 грн). Розмір виборчого фонду кандидата-мажоритарника не може перевищувати чотирьох тисяч розмірів мінімальної заробітної плати (станом на 01.09.14 – 4 872 000,0 грн). За даними ЦВК у виборах брало участь 29 партій та 1 303 кандидатів-мажоритарників. Отже, у задачці питається: скільки витрачається в день на передвиборчу агітацію, якщо кампанія триває 50 днів?

Цифра у підсумку буде велика, але все одно не повна. В ній ми не побачимо продпайків із гречкою, як знак вдячності за обіцянку віддати голос «за», не побачимо 200 грн. і газових плит в руки для кожного нового «прихильника».

Гроші партій – це таїна за сімома замками. По-перше, не відомо, звідки вони з′являються. По-друге, тим більше не відомо, на що їх витрачають.

Хто і скільки поклав грошей на виборчий рахунок добре знають виборці таких країн, як Канада і багатьох інших, де партії працюють із виборцем постійно, а не від виборів до виборів. Ця інформація відома, доступна та нею легко користуватися. В Україні, за давньою традицією, пересічний виборець ніколи не дізнається, хто стоїть за формулюваннями «власні кошти партії», «добровільні внески фізичних осіб» та «надходження від осіб, не визначених у частині першій статті 50 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (юридичні особи, громадські організації тощо)». Утаємничений і безособовий донор, власне той, хто кладе гроші на рахунки партії, і буде мати вирішальний влив на політику партії та серйозно вимагати виконання обіцянок перед ним.

А вимагати точно буде. Чого тільки вартий останній скандал навколо партійних грошей «Свободи». Як виявилось, її на зорі партійного будівництва фінансував відомий львівський авторитет Вова Морда. Але в жодному звіті згадки про гроші Морди не було.

В Закон «Про вибори народних депутатів України» під тиском міжнародної спільноти було включене положення про обов′язковість оприлюднення фінансових звітів. Звіти партій мають оприлюднюватися на сайті ЦВК двічі: до і після виборів. Фінансові звіти мажоритарників – на сторінці ОВК, а також в газетах «Голос України» та «Урядовий кур′єр». Центральна та окружні виборчі комісії мають проаналізувати усі фінансові звіти та оприлюднити результати своєї роботи.

В теорії – ідеальна картина. Але є одне «але». В Законі не передбачена відповідальність за неподання/брехню у фінансових звітах, крім як попередження кандидату або партії.

«Ефективність» такої дії повністю підтверджується практикою. Із 29 партій, що брали участь у останніх виборах до парламенту, фінансові звіти по своїх виборчих фондах подали лише дві: Комуністична партія України та «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Обидві в парламент не пройшли. Не краща ситуація і по кандидатах-мажоритарниках. ЦВК вчиняє суто по-чиновницьки: формально проглядає звіти на предмет відповідності банківським випискам. Ну і, звісно ж, нічого протизаконного не знаходить.

Отже, державі не відомо, хто дає гроші партіям, і не цікаво, куди вони ці гроші витрачають.

 Порядок у партійних фінансах намагаються навести ще з 2003 року. Це за рік до Помаранчевої революції за 10 років до Революції Гідності. Але віз і нині там. Комусь дуже вигідно продовжувати ловити рибку у каламутній воді.

Скупщики політичних партій та ляльководи депутатів нарешті мають відійти у минуле. А значить країні терміново потрібно нарешті зробити 7 простих кроків для реального удосконалення виборчого законодавства:

1. Запровадити дві форми державного фінансування політичних партій: 1) щорічне фінансування статутної діяльності партій; 2) часткове відшкодування витрат на здійснення передвиборної агітації, – як це має місце у переважній більшості європейських країн.
2. Кошти, отримані в рамках щорічного державного фінансування, мають обліковуватись на окремих спеціально відкритих у банках рахунках, а органи, уповноважені здійснювати державний контроль за використанням бюджетних коштів, повинні наділятись повноваженнями щодо контролю за їх цільовим використанням.
3. Встановити максимальну суму внеску, яка може бути перерахована/надана партії протягом року одним донором.
4. Передбачати включення (і подальше оприлюднення) до партійної і виборчої фінансової звітності детальної інформації про донорів, які здійснили великі внески на підтримку партій або кандидатів на виборах (приміром, понад 50 мінімальних зарплат) у тому числі імені/найменування донора, його місцезнаходження тощо.
5. Зобов’язати партії подавати власні щорічні звіти про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру до органу, уповноваженого здійснювати контроль за фінансуванням політичних партій та передвиборної агітації. У свою чергу, орган контролю повинен невідкладного (протягом 5 днів після одержання) оприлюднити в повному обсязі отриманий фінансовий звіт партії на своєму веб-сайті.
6. Встановлювати строк, протягом якого орган контролю у сфері фінансування політичних партій та виборів зобов’язаний провести перевірку звітів і оприлюднити її результати.
7. Посилити кримінальну та адміністративну відповідальність за несвоєчасне або неправдиве подання фінансових звітів партій та фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів.

Ну що ж, як сьогодні говорять, ‑ час єднатися, брати і робити для того, щоби Україна перемогла.

А як ні, то на вила!

Стаття підготована за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках проекту «Якою може бути антикорупційна політика України? Говорять люди». Точка зору авторів не обов`язково відображає позицію Фонду «Відродження».