Провідні політики деяких країн ЄС не мають жодного уявлення про російську ментальність і не розуміють ані слів Путіна, ані його дій. РФ роздає карти й робить ставки в азартній грі. Європейські супротивники грають гірше, ніж мокре горить, та ще й у якусь іншу гру. Тому що вони ні на що не здатні й наївні дилетанти. Наше завдання – зупинити їх і замінити чиновників на рівні Чеської Республіки та Брюсселя.
Ситуація зайшла так далеко, що потрібно вже переходити до кризового плану. Постала загроза не тільки розпаду ЄС як єдиного цілого, а й нового геополітичного розподілу світу за російським сценарієм і краху дотеперішньої стратегії безпеки. Яким має бути європейський кризовий план?
По-перше, у найкоротший термін скликати конференцію з питань безпеки та співпраці всіх європейських держав включно з Росією й розробити на ній відповідну програму, яка ефективно й гарантовано вирішуватиме наявні проблеми. Окремі делегації повинні мати мандат своїх парламентів у межах обсягу й змісту переговорів.
По-друге, в окремих країнах, що візьмуть участь у конференції, створити громадські об’єднання, які допоможуть формулювати мандат делегації республіки, а після конференції забезпечуватимуть публічний контроль за реалізацією прийнятої «Програми співпраці та безпеки» в Європі. Потрібно поставити конкретні завдання перед найвищими посадовцями і в разі їх невиконання безкомпромісно звільняти з посад.
Крім того, внести правки до міжнародних договорів та актуалізувати їх відповідно до прийнятої програми. Разом із цим демократизувати й актуалізувати міжнародні угоди, які пов’язані з основними законами – Конституцією ЄС. Запровадити систему ефективних механізмів затвердження, керування і контролю.
Зазначений план можна реалізувати лише за умови, що політики дадуть йому зелене світло. Проте досвід підказує, що частина з них не підуть на це, бо сидять на зарплаті з Кремля, а інші просто тому, що чекатимуть щось за це. Обидві групи згаданих чиновників мають подати у відставку. Для цього є відповідні інстанції, які повинні люструвати нелояльних до громадянського суспільства посадовців і публікувати результати своєї діяльності. Не виключено, що деяким політикам вдасться зберегти посади. Проте на сьогодні головне результат, тобто реалізація прийнятої «Програми безпеки й співпраці» в Європі.
Усім відомо про знецінення людських чи, якщо хочете, християнських цінностей у царині політики, проте мало хто критикує це явище. Здебільшого всі стверджують, що потрібно зберігати презумпцію невинуватості й право на приватність причетних осіб. Це класичне «нерозуміння».
На мою думку, йдеться не про покарання, а лише про критику чи вільне висловлювання своїх поглядів щодо дій того чи того політика всупереч звичайній людській порядності й загальноприйнятим цінностям, який таким чином показує, що цілком міг би скоїти й злочин. А це вже сигнал правоохоронним органам, які повинні доводити й судити. Відповідальний громадянин має реагувати одразу, щойно зіткнеться з халатністю, і не можна відлякувати його необхідністю доводити злочин. Для цього є поліція, прокуратура, суди.
Ми дожили до ситуації, коли політики своєю наївністю й дилетантством завдають шкоди в міжнародних масштабах і ставлять під загрозу стабільність та мир у Європі. Бо як інакше назвати примітивний популізм на кшталт «і вовки ситі, і кози цілі»? Запроваджуємо санкції фактично самі проти себе, а Росія і далі чинить агресію. Ви помітили, наскільки здивований був голова Європейської комісії Баррозу, коли Путін сказав йому, що через два дні може бути в Києві? Вочевидь, відомий португалець досі жив у якомусь стерильному, штучному світі на іншій планеті. Тому зухвальство президента РФ, про яке не говорив хіба що лінивий, так легко вивело його з рівноваги. Часто коментатори захищають імпотентність дій європейських політиків тим, що в Путіна є головна перевага – самодержав’я, тоді ж як у демократичному світі потрібно досягати консенсусу за допомогою переговорів і ціною компромісів. Однак із цим неможливо погодитися, бо час, у якому ми живемо, вимагає застосування таких механізмів погодження, керування і контролю, які вдосконалюють демократичну систему. Не можна робити з неї простір для перестрахування політичних дилетантів.