Не все так просто з побутовою філософією тих держав, які вибороли собі комфортне життя кілька поколінь тому. Це пра-прадіди воювали за свободу, рівність та братерство, ставали Гаврошами та помирали на барикадах. Пра-правнуки звикли, що держава мусить гарантувати роботу, відпустку або соціальні виплати та допомогу з безробіття, на яку хоч і скромно, а прожити можна. Зручно, надійно, без напрягу. Коли ж цей звичний світ потрапляє під загрозу змін, – нехай навіть об»єктивного характеру, -суспільний планктон нервується. І шукає винного.
Не так давно французькі обивателі тільки й обговорювали, що «польського слюсаря». Збірний образ вправного, безвідмовного та недорого майстра став причиною справжнього колективного психозу: прийде поляк, забере роботу у француза, і життя безповоротно зміниться на гірше.
З того часу, як Польща стала спочатку членом Європейського Союзу, а за тим і складовою Шенгенської зони, минуло кілька років. Польський слюсар так і не витіснив з французького ринку місцевих віртуозів гумових прокладок. Сільське господарство Франції отримує від Брюсселя непогані дотації. Криза, безперечно, зачепила всіх, але Стара Європа вправно попідкладала соломки там, де було боляче падати. Отже, кого тепер боятися ?
Нові часи – нові страхи. Санкції проти Росії та війна в Україні народили новий панікерський рух. Антигерой тепер – це виробник сільськогосподарської продукції з України, який, за угодою з ЄС, дістав митні пільги на продаж своєї продукції.
Читайте також: Французькі компанії опираються санкціям проти Росії
«Французькі фермери стали жертвою українських амбіцій, – впевнений Жерар, один з активістів Спілки сільськогосподарських виробників Франції. – Санкції змусили багатьох виробників різко припинити поставки яблук, груш, картоплі на російський ринок. Є такі, хто доправляв до Росії до 80 відсотків врожаю! Всі ці фермери мусять терміново шукати новий збут. Продукти псуються. І тут з України, за дуже помірними цінами, вже почали надходити фрукти та овочі!»
Жерар вважає себе «людиною не політизованою», але хотів би, щоб «система противаг та стримувань в європейській економіці різко не змінювалася». За даними тутешнього Міністерства економіки, Франція торік продала до Росії сільськогосподарської продукції на суму понад мільярд євро. Це – молочні та м»ясні вироби, фрукти, овочі… Вони несподівано опинилися на внутрішньому ринку ЄС, де з подібними проблемами борються голандці та данці, німці та греки… Комерсанти, щоб продати хоч щось, знижують як роздрібні, так і оптові ціни. Покупці радіють, а от фермери рахують збитки: мусять продавати практично за собівартістю. Беззахисні перед новими реаліями, вони гніваються на чинну владу та планують, на найближчих виборах, голосувати за Нацфронт – крайню праву політичну партію, яка на повний зріст підтримує Путіна. Дійсно: любов з Росією – це «світ без змін». Звідти надходить газ, туди ідуть парфуми, сир, вино, елітний одяг… Обмін дозволяє Французькій Республіці зберігати позиції неназваної світової аристократії та забезпечувати своїм громадянам відносно захищене існування. Порівняно до інших, звичайно. Бо народитися бідним та дурним у Франції все ж не так гірко, як, скажімо, у Зімбабве чи в Туркменістані. Французький паспорт залишається золотим ключиком до тих дверей, за якими, принаймні, не вмирають з голоду.
Аж тут – Україна з її Майданом, планами на вступ до Євросоюзу та НАТО, війною з Росією та конкурентоздатною сільськогосподарською продукцією! Навіть у вогні, з економікою в критичному стані, вона, як виявилося, здатна породити страхи, котрі вже спритно використовує прокремлівське лоббі. Хто ворог? З ким у французького виборця раптом «знайшовся» конфлікт інтересів? Та звичайно ж це той, хто здатен розворушити обивательське болото та прагне змін!
Читайте також: «Містраль» до листопада
Маємо що маємо. Перспектива імовірної української успішності вселяє страх. Стара Європа з неприхованою тривогою спостерігає, як в Україні увімкнулися та працюють алгоритми швидкого суспільного розвитку. Жива сила, активна позиція, готовність йти до кінця інтригують та непокоять бюргерське суспільство, що востаннє бачило самопожертву, мабуть, на картинах Делакруа. Україна бореться за право існувати, Старий світ – за свій комфорт та кастовість. Ця війна – це також протистояння енергії та статичності. До перемоги.