Відтоді минуло майже 25 років, а закон про люстрацію й досі в силі. Проте його запровадження в політичну систему Чеської Республіки залишається предметом бурхливих дискусій. Чи не найбільші суперечності проявилися публічно, коли на парламентських перегонах у 2013-му неочікувано високий відсоток голосів здобув новий політичний рух «ТАК», який очолює чеський мільярдер (словак за національністю) Андрей Бабіш. Згодом лідер «ТАК» став заступником прем’єра Чехії та міністром фінансів і обіймає ці високі посади досі. Проте відчув він і всю гіркоту перемоги на виборах. Судова тяганина між ним та Інститутом національної пам’яті Словаччини, який мав з’ясувати, чи був Бабіш до 1989 року агентом комуністичної Державної служби безпеки, тривала аж донедавна. Братиславський суд зрештою прийняв «соломонове» рішення, постановивши, що Бабіш не був свідомим агентом СБ, і таким чином завдавши важкого удару по прихильниках закону про люстрацію. Виявилося, що правда історична, та, яка зберігається в архівах, і правда юридична – це дві своєрідні й відокремлені дисципліни. Понад те, реальне політичне життя демонструє, що через 25 років закон про люстрацію вже не здатен захистити від найновіших протисуспільних явищ. До них передусім належать політична й економічна корупція та діяльність найрізноманітніших мафіозних угруповань, головна мета яких – необмежено розкрадати державний бюджет і власність та фонди Європейського Союзу.
Закон про люстрацію виконав своє післяреволюційне завдання. Зокрема, допоміг створити відповідну атмосферу для загальносуспільної дискусії про історичну відповідальність поколінь і таким чином примиритися з трагічним комуністичним минулим. Без цього не може бути й мови про запуск економічної успішності, гарантування основних прав людини й розвитку комплексу європейських цінностей.
Кожна посткомуністична країна вирішує це завдання по-своєму. Комусь вдається краще, комусь – гірше. Наприклад, Україна стоїть перед необхідністю великих змін, до того ж в умовах внутрішньої та зовнішньої загрози війни. Тому потрібен сильний і безкомпромісний акцент саме на ефективній роботі державного апарату й відповідно профпридатних держслужбовців. Головною умовою для взяття людини на державну посаду має бути справжня лояльність до Української держави й народу. Що саме це означає? Приміром, те, що претендент на високому рівні володіє державною мовою, усною і письмовою, демонструє хороші знання історії, ніколи не був членом чи активістом недемократичної чи протиукраїнської організації. Після чого потрібно ретельно оцінити його профпридатність, досвід роботи та освіту, а в нових працівників і здібності до перекваліфікації та перспективи навчання в подальшому.
Читайте також: Страх харакірі
Кожен державний службовець повинен мати перед собою набір конкретних робочих і навчальних завдань, виконання яких можна легко проконтролювати. Перевірку варто проводити щонайменше раз у рік. Передумовою для поліпшення якості роботи державного апарату є також фінансова винагорода за працю. Необхідно розробити дієві механізми зарплатного і кар’єрного заохочення й об’єднати їх системою комплексної оцінки професійної успішності. Результатом таких дій мало би бути підвищення ефективності діяльності державного апарату за його паралельного скорочення. Це сформує передумови для якіснішої фінансової оцінки їхньої роботи.
Я уявляю «Комплексну програму перевірки й оцінки державних службовців» як закон, який стане платформою для очищення державного апарату від нелояльних, нездатних і неперспективних працівників. Разом із тим така програма допоможе поповнити лави держслужбовців молодими, кваліфікованими й відданими Україні людьми. Саме з ними вдасться провести потрібні реформи й створити некорумповане середовище в держустановах, які дуже швидко почнуть сприйматися як місце надання висококваліфікованої та спеціалізованої допомоги громадянам. І це вже буде великий успіх для всього українського суспільства.