Віталій Мельничук народний депутат України Першого скликання, голова Організаційного комітету «24 серпня» Асоціації народних депутатів України

«Братська» агресія. Пауза?

2 Квітня 2014, 13:37

В четвер, 27 березня українські військові та американська розвідка заявили, що ймовірність агресії Росії на материкову Україну є дуже високою. За оцінкою американців, Росія зосередила на кордоні з Україною щонайменше сорок тисяч військових, готових до «стрибка» в напрямку Харків – Луганськ – Донецьк і далі, щоб з'єднатися сушею із Придністров'єм і Кримом.

В пятницю 28 березня, занепокоєний розвитком ситуації, Президент США Барак Обама закликав Росію відвести війська від кордону з Україною і почати переговори з українським урядом.

В суботу, 29 березня в 00 год 12 хв. з'явилося повідомлення, що Путін позвонил Обамі із пропозицією щодо врегулювання кризи довколо України. Пізніше, у цей же день Міністр закордонних справ Росії Лавров вперше заявив, що Росія «не має наміру та інтересів пересікати кордони України».

В неділю, 30 березня, в Парижі розпочалась термінова зустріч між Лавровим та Держсекретарем США Джоном Керрі. На прес-конференції після переговорів Керрі підкреслив, що будь який прогрес в деескалації конфлікту неможливий без відведення російських збройних сил від кордонів України.

В понеділок, 31 березня, Президент Росії Володимир Путіна в телефонній розмові запевнив канцлера Німеччини Ангелу Меркель, що дав наказ про «часткове відведення військ» з російсько-українського кордону. В цей же день Міністерство оборони Росії заявило про відкликання мотострілецького батальйону з району неподалік кордону Росії з Україною. Міністерство оборони України заявило, що «Росія, як видається, зменшила кількість своїх військ на кордоні». Ймовірність раптового вторгнення російської армії на материкову Україну ніби то зменшилась.

Читайте також: Чи почне Путін агресію на материковій Україні?

Схоже, Путін взяв паузу. Чи надовго і що далі?

Насамперед, не варто сподіватись, що Росія утримається від своїх планів послаблення та розчленування України, початком яких став Крим. За словами старшого редактора авторитетного британського тижневика The Economist Едварда Лукаса, «Путін вважає Росію відмінною цивілізаційною потугою з набором особливих ознак, із глибшими цінностями й історичною місією». За останні роки в Кремлі разом із відродженням авторитаризму відродилася «шовіністично-православно-антигейська» ідеологія, що стала рушійною силою агресивної міжнародної політики Росії, яка трансформувалася в лідера антизахідного світу.

Путін хоче «спасти світ від Заходу». «Захищаючи» російськомовних в Україні, він розуміє так, що унеможливлюючи ефективне партнерство України з Європейським Союзом та НАТО, він захищає їх від «жахів», що йдуть від Заходу.

А наш Майдан стояв за традиційні західні цінності гідності, свободи і демократії, за інтеграцію України до Європейського Союзу. Про ці ж цінності говорить сьогодні і нова українська влада. Саме тому і вона, і нинішня Україна не влаштовують Путіна, проти яких він, як з'ясувалось, готовий йти війною. Як каже відомий ідеолог російського щовінізму Олександр Дугін,звертаючись до донеччан: "Кремль настроєний рішуче боротися за незалежність Південно-Східної України".

При цьому не варто особливо сподіватись на «внутрішню опозицію Путіну». Останні соціологічні дослідження показали, що 75% росіян готові підтримати керівництво Росії, якщо між Росією та Україною відбудеться військовий конфлікт (і тільки 13% опитаних не погоджуються із таким рішенням). Вслід за російською владою 73% опитаних вважають нинішню українську владу нелігитимною. А про те, що вина за погіршення стосунків між Росією та Україною лежить на останній, впевнені 77% опитаних, російську владу вважають винною лише 3% росіян. І ще одне – 72% населення Росії вважають допустимими замовчування інформації в ЗМІ, а 60% вважають повністю обєктивним висвітлення подій на державних російських телеканалах.

У цій ситуації в України немає іншого вибору, як ставати реальною економічною, військовою та інформаційною потугою, відкинувши ілюзії, популізм і словоблуддя. І головним у цьому напрямку бачиться сьогодні таке.

Читайте також: Литва: лінія фронту

Найперше. Зробити все, щоб президентські вибори, призначені на 25 травня відбулися і пройшли демократично та без провокацій з боку Росії. Для цього побороти «п'яту колону» всередині України, продовжувати розгортання української армії та Національної гвардії біля та вглибині кордонів з Росією, щоб не допустити «локальних» кривавих провокацій напередодні виборів і бути готовими у будь який час дати відсіч агресору.

Друге. Виводити з кризи українську економіку. Насамперед, подолати корупцію в газовому, секторі, бо саме ця корупція робить Україну слабкою, а уряд залежним від Москви. Забезпечити надійний контроль законності, доцільності та ефективності використання державних коштів, особливо коштів державних закупівель.

Третє. Призначати посадовців на керівні державні посади не за квотним чи іншим політичним принципом, а виходячи із іх професіоналізму, патріотизму, порядності.

Четверте. Створювати сучасну українську армію, відродити колись потужній військово-промисловий комплекс. Будувати державу з ефективними державними та громадянськими інституціями, реальним самоврядуванням громад. Запросити кваліфікованих західних експертів, імплементувати відповідні норми і правила ЄС.

П'яте. Переконувати міжнародні фінансові інституції та великі держави про необхідність підготовки Пакету міжнародної економічної допомоги Україні за аналогією «Плану Маршала» під програму реальних реформ та просити їх про продовження дипломатичного та економічного тиску на Росію.

І ще, для нас всіх – вчитись жити в нових умовах, в умовах зовнішньої загрози. Сьогодні це наша реальність, і багаторічний досвід Ізраїля, який свідчить що згуртований народ може дуже багато, був би тут особливо важливим.

P.S. Коли цей матеріал був вже готовий, пришла інформація із Брюсселя. Генеральний секретар НАТО Андерс фог Расмуссен не підтвердив повідомлення про відведення частини російських військ від кордонів з Україною і ще раз закликав Москву до деескалації ситуації і початку політичного діалогу з українською владою. І знову згадався Отто фон Бісмарк: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані».