Тим не менше, у Франції вже здіймаються голоси, що ретранслюють російські аргументи, або ж навіть гірше, визнаючи вже здійснений факт, перекладають відповідальність на нього на європейців та американців. Зрозуміло, що подібні звинувачення є втішним призом для громадської думки, яка добре відчуває, що не змогла виконати свої обіцянки, дані українському народові. Але це самозаспокоєння є необґрунтованим.
Розпочнімо з версії російського міністра закордонних справ. Сергей Лавров виправдовував анексію 19 березня тим, що мовляв, Захід першим порушив Меморандум, заохочуючи опір протестувальників на Майдані та не визнаючи В.Януковича легітимно обраним Президентом. Тут достатньо зазначити, що жодне міжнародне правило не забороняє міністрові однієї країни зустрітися із представниками опозиції іншої країни. Більше того, визнання нового уряду Сполученими Штатами та Європейським Союзом сталося лише після втечі Президента Януковича. Саме він зобов’язався перед європейськими дипломатами підписати впродовж 24 годин зміни до Конституції України.
Читайте також: Каїне, де твій брат Авель?
Потім Московським Патріархатом оприлюднено 19 березня виправдання на захист миру «між народами Святої Русі». Читаючи між рядками, проглядається позиція Патріарха Кирила: більшість населення Криму є російськомовним, а Київ є колискою Київської Русі, а отже і сучасної Росії, то природно, що Крим приєднався до «Русского міра». Близький співробітник Московського Патріарха Кирила о.Всеволод Чаплін навіть заявив, що вся Україна повинна бути сьогодні приєднана до Росії. Тут потрібно в першу чергу пояснити нашим російським друзям, що не слід плутати національність та громадянство. Немислимо навіть уявити, що Франція організовує референдум у Валлонії на тій підставі, що більшість бельгійців є франкомовними. Більше того, через те, що Хлодвіг був охрещений єпископом , підпорядкованим Папі Римському, Італія не зобов’язана сьогодні стати французькою. Відомо, що Росія, як держава існує лише з XVII століття. Вона остаточно зайняла Крим лише з 1855 року. Сьогодні ми є свідками нездатності російської держави позбутися своєї імперської та колоніальної ментальності, і трагічного забуття з боку Російської Церкви, що філетизм, або ж церковний націоналізм, є єрессю, засудженою Православною Церквою.
Перейдімо нарешті, до виправдань Владіміра Путіна. Російський Президент покликається 18 березня, в день анексії Криму, на рішення Міжнародного Суду, яке дозволило у 2010 році проголосити незалежність Косово. Ангела Меркель заявила, що порівняння було просто «ганебним». Зрештою, як пояснили Пол Рінден-Ретек та Еван Бревер, випадки з Косово та Кримом не мають нічого спільного з трьох основних причин. По-перше, тому що коли 17 лютого 2008 рокуКосово проголосило свою незалежність, то цей край більше не перебував під владою Сербії, а перебував під захистом ООН. Резолюція Ради Безпеки ООН №1244 представляла її правову основу. Але на відміну від Держав-націй, котрі заперечують відокремлення окремого регіону, навіть автономного, міжнародне право «не підтримує і не забороняє» декларацію проголошення незалежності.
Читайте також: Як врятувати Україну?
Судді Міжнародного Суду визнали у 2010 році, що все, що не заборонено, є дозволеним. У таких випадках його застосування – це рівень міжнародного визнання. У 2008 році дев’ять із п’ятнадцяти членів Ради Безпеки ООН де-факто визнали Косово незалежною державою. Проголошення незалежності було лише підтвердженням політичного факту. Зрозуміло, що це далеко від випадку із Кримом, який у березні 2014 року підпорядковується українській суверенності. Більш того, члени Ради Безпеки висловилися 17 березня проти референдуму в Криму, (за винятком Росії, Китай утримався). Друга основна різниця полягає в тому, що у випадку із Косово, Міжнародний кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії чітко встановив випадки етнічних чисток та злочинів проти людства, скоєних Сербією проти косоварів. У Криму не було жодного пострілу перед вторгненням «зелених чоловічків» з Росії на півострів. Навпаки, вже є чисельні жертви серед українців та кримських татар, починаючи з 5 березня цього року. І нарешті, на відміну від Криму, який був анексований Росією впродовж 15 днів, визнання незалежності Косово США та більшістю Європейських країн зайняло понад вісім років. І це сталося лише після провалу двох посередницьких місій президента Фінляндії, лауреата Нобелівської премії миру Марті Ахтісаарі, та австрійського дипломата Вольфґанґа Ішінґера, кожна з яких передбачала плани співжиття обох націй – сербів та косоварів – без визначення кінцевої форми режиму суверенності, коли Косово прийшло до рішення взяти на себе відповідальність.
Тому Франція має моральні та юридичні зобов’язання якнайшвидше скликати міжнародну конференцію стосовно Криму разом з країнами, котрі підписали Будапештський Меморандум.