«Слухи грозные ужасные, наступают банды красные». Жителі міста, накручені істеричною пропагандою місцевих чиновників, які ще тиждень тому закликали формувати в місті народні дружини та загони самооборони, тепер залишилися зі своїми страхами наодинці. Армію тітушків розпустили, чиновники раптово змінили тон, оголосивши Януковича кривавим узурпатором, лише КПУ поставила в центрі міста кілька наметів, щоб потихеньку, у своєму стилі правильно каналізувати протестний потенціал донеччан.
Тепер про громадянське протистояння нагадує лише купка людей біля пам’ятника Лєніну в центрі міста, що захищає статую від повалення. Так званий Східний фронт, що складається з прихильників КПУ, Вітренко, «Русского блока» та інших проросійських маргіналів. Утім, за відсутності реальної загрози ця тусовка досить швидко розсмокчеться. Адже насправді Донецьк ніхто ніколи штурмувати не збирався і навряд чи робитиме це в майбутньому. А поміж місцевих прихильників опозиції достатньої кількості людей, охочих знести вождя, поки що не набирається.
Звісно, це не 2004 рік. Тоді Донецьк справді вирував і привид сепаратизму бродив серед сірих хрущовок і заводських корпусів. Десять років тому на вулицях міста збиралися 10-тисячні мітинги, на яких лунали найрадикальніші гасла та заклики, Ющенко здавався кровопивцею, який ось-ось заборонить російську мову і палитиме на площах російські книжки. А місцеві еліти дружним строєм стали на захист сфальсифікованого результату Януковича і заспокоїлися не відразу.
Сьогодні ніяких ознак усенародного обурення не спостерігається. Без рознарядки згори на мітинги виходить лише незначна кількість людей, багато з яких – звичайні любителі випити та поплескати язиком. Чиновники за один день списали Януковича в непотріб. Повалений президент уже більше не ікона, не супергерой. Найдобріше, що можна сьогодні почути на його адресу на вулицях Донецька, – зрадник і боягуз. Хтось критикує Януковича за недостатні заходи проти Майдану, який той терпів протягом трьох місяців. Хтось був шокований розкішшю його побуту та золотим батоном, фотографії якого стали хітом інтернету. Хтось перейнявся промовами нардепів від Партії регіонів, що оголосили Януковича узурпатором і вбивцею. Кумир за кілька днів лопнув, як мильна бульбашка. Навіть ті, хто сьогодні записується у Східний фронт, плюють йому в спину. Найпоширеніша фраза на донецькому антимайдані: «Нас зрадили».
У якомусь сенсі їх справді зрадили. Усе, що лунало в останні місяці з вуст спікерів Партії регіонів, було оголошено брехнею.
«Нас змушував Янукович. Ми казали йому, що так неможна, а він не слухав. Ми знали, що все скінчиться погано, але зробити нічого не могли. Усім дякуємо за підтримку, хлопці, а тепер ідіть працювати. Ви ж пам’ятаєте – ми завжди працюємо. Нам ніколи мітингувати. Хіба ми не казали вам цього раніше?»
«Народні дружинники», що встигли на заклик донецьких депутатів і губернатора записатися в загони самооборони, обривають телефони в міській раді, але тепер від них намагаються звільнитися як від настирливих міських божевільних. «Ми не вирішуємо, йдіть у міліцію».
Ті самі «фанатичні бандерівці», «екстремісти» та «бомжі» з Майдану, якими так довго лякали Донбас, нарешті перемогли, і чиновники в Донецьку, які закликали до найрішучішої відсічі, раптом присягнули їм на вірність, залишивши своїх громадян у здивуванні й розгубленості. Куди тепер іти, до кого апелювати? Партія регіонів, яка недавно бачилася незламною силою, розвалилася і здалася. КПУ в традиційній манері долучилася до найсильнішого і радісно голосує в парламенті за законопроекти вчорашньої опозиції. Як казав останній російський цар, «навкруги зрада, боягузтво та обман». Так зазвичай і буває, коли розвалюється авторитарна вертикаль.
Що робитиме Донбас далі? Поки що це не зрозуміло навіть самому Донбасу. У політичному плані регіон украй деморалізований. Що з ним буде далі, безпосередньо залежить від дій нової влади. Сценаріїв може бути кілька. Якщо партії Тимошенко, Яценюка і Кличка не постараються нарешті взяти регіон під свій контроль і почати в ньому серйозну роботу, на Донбасі, не виключено, різко посилять свій вплив маргінали, поступово зміцніє справжній сепаратизм або авторитет на хвилі реваншистських настроїв швидко відновить ПР. І тоді регіон виявиться для України джерелом багаторічного головного болю та своєрідною гирею на нозі, що заважатиме країні рухатися в європейському напрямку.
Чи вистачить у нової команди політичної волі та сил для того, щоб нарешті мудро вирішити «донецьке питання», стане зрозуміло найближчим часом. Якщо на Донбасі не відбудеться бодай якихось серйозних кадрових ротацій, якщо місцеві князьки, які встановили в регіоні подобу феодального ладу, не будуть позбавлені влади і покарані, якщо не буде подавлена вугільна мафія, Україна майже напевно дістане в майбутньому ще одного «Януковича зі Сходу».