На брифінгу 3 грудня цього року я повідомив про складення з себе повноважень нардепа на знак протесту проти дій Арсенія Яценюка. Мій виступ у певних коментарях спробували подати як вияв позиції «проти всіх». Але головною метою мого вчинку було прагнення привернути увагу громадськості та політичних сил до тих серйозних небезпек, які несуть у собі події останніх днів.
Віддавши чимало років свого життя політичній діяльності та боротьбі за справедливість, я не тільки цілковито підтримую, але й безпосередньо беру участь у боротьбі людей за повернення країни на євроінтеграційний шлях розвитку, встановлення народовладдя, справедливості та демократії.
Однак у боротьбі за ці ідеали та принципи, на моє глибоке переконання, яка б важка не була така боротьба, не можна керуватись гаслом «досягнення мети будь-якою ціною». Історія довела, що це гасло, яке у свій час сповідували марксисти, націонал-соціалісти, і не тільки, призводить до трагічних наслідків.
Про що йдеться? Діюча влада, без жодних сумнівів, з лихвою вичерпала ліміт довіри більшості населення. Це дуже м’яко кажучи. Економіка в надзвичайно важкому стані. Життєво важливим питанням для держави є необхідність зовнішніх запозичень. Здавалось би, здоровий глузд та інстинкт самозбереження повинні викликати у влади рефлекси пошуку компромісів та поступок, тим паче, що чимала частина представників провладної фракції у Раді саме у такий спосіб бачить вихід з патової ситуації. Втім, «несподівано» постав сценарій розрахунку на багнети. Багнетами можна утримати владу, але от довго висидіти на них неможливо – вкрай незручно та боляче. Цю добре відому історичну аксіому чомусь не взяли до уваги.
А можливо, такий самовбивчий варіант нав’язує хтось, хто поки знаходиться в тіні? І зовсім не випадково так садистськи та демонстративно були побиті студентська молодь на Майдані Незалежності та журналісти під Банковою.
Тотальне перезавантаження влади! – лунає, як відповідь, з боку опозиційних сил. І на тлі цього іде провокативне захоплення державних установ, барикадування вулиць, демонстративно показова підготовка молоді у статусі бойовиків з кийками і так далі. Помпезно повідомляючи з трибуни про мирні акції, той же Яценюк та його найближче оточення спрямовують молодиків на вельми не мирні акції. Знову-таки, впроваджується лінія ескалації силового варіанту. Спонтанно чи умисно, але саме у такий спосіб створюються умови, за яких влада під на силові кроки.
А кому вигідний такий варіант, як введення надзвичайного стану і, як наслідок – повторення Сирії? Зверніть увагу, які виважені та мудрі заяви, незважаючи на свою неоднорідність, зробили обласні ради. Не беру до уваги Крим. Там особливо відчутно, що запрацювали сили, зорієнтовані на східного сусіда, а відтак, саме силовий варіант їх повністю би влаштував – як передмова до більш трагічних наслідків щодо цілісності України.
Арсеній Яценюк напередодні кривавої розправи беркутівців зі студентами повідомив про «боротьбу» у далекому 2015 році на президентських виборах. І чомусь укотре жодним чином знову не згадав про незаконно ув’язнену Тимошенко та її шостий день голодування
Натомість лідер патріотичних сил України Юлія Тимошенко закликала народ виходити на мирні акції протесту, що примусило б цю владу та її представників у парламенті повернутись до переговорного процесу щодо вступу України в Євросоюз, сісти за круглий стіл переговорів з опозицією та розробити кроки щодо проведення низки невідкладних заходів – у тому числі щодо дострокових виборів вищих органів влади.
Без сумніву, керманичі опозиційних партій зобов’язані у такій ситуації бути у гущі подій та скерувати кумулятивну енергію людей, що вийшли на майдани, на реалізацію зрозумілої програми дій, яка дасть можливість реально здійснити довгоочікуване перезавантаження. Однак гіркий досвід «помаранчевих подій» наочно продемонстрував, що буквального перезавантаження не буває, якщо ті політики, що спромоглись очолити процес, не оприлюднять і не візьмуть на себе зобов’язання хоча б щодо формування майбутнього складу Кабінету міністрів, голів ОДА та РДА і так далі.
На мій погляд, таку місію може взяти на себе лише Юлія Тимошенко як єдиний кандидат від опозиційних сил країни. Власне кажучи, саме таким було стратегічне рішення останнього з’їзду «Батьківщини»: кандидатом у Президенти визначена Юлія Володимирівна Тимошенко. А Яценюку та Турчинову партійці довірили лише підготовку цього процесу та прискорити час її звільнення з незаконного ув’язнення.
Та замість цього ми отримали латентну зачистку відданих Юлії Тимошенко партійців в областях – зокрема Запорізькій, Рівенській, Миколаївській, Хмельницькій, Полтавській тощо – та віртуальні гасла про вибори 2015 року як панацею для Юлії Тимошенко. А також – кулуарність роботи так званої ситуативної президії партії та відверте ігнорування будь-якої думки членів фракції у Раді. Щось тут демократією й не пахне.
А як же риторика про демократію в країні? За найменшої критики чи навіть порад моментально вішаються принизливі ярлики «Ви зрадники, ви працюєте на Льовочкіна». Очевидно, недарма в низових партійних ланках з’явився вислів «Він говорить – а вона сидить!» Саме партійці сьогодні ставлять вимоги:
– Довести до всіх партійних колективів стратегічне рішення, визначене з’їздами партії: щодо негайної активізації рішучих та безстрокових мирних акцій, спрямованих на визволення Юлії Тимошенко, а також організації та проведення дострокових парламентських виборів (до речі, таку ж позицію висловлює і Юрій Луценко);
– Припинити ганебну практику проведення одноосібних кадрових та стратегічних рішень Президією партії без обговорення їх у партійних колективах та попередніх співбесід;
– Невідкладно провести переговори з лідерами опозиційних партій країни щодо визначення Юлії Тимошенко як єдиного кандидата у Президенти України, та вступити у переговорні процеси з представниками влади щодо повернення курсу держави на Євроінтеграцію, виконання рішень ЄСПЧ відносно Юлії Тимошенко та відправки її на лікування у Німеччину.
– Не допустити штучної ескалації протистояння і, як наслідок, кровопролиття, що може призвести до втрати цілісності держави. Водночас забезпечити не флеш-мобовий, а дієвий захист заарештованої молоді, що бере участь у мирних протестних заходах, шляхом проведення перемовин з представниками пропрезидентської більшості та очільниками держави.
Як бачимо, вимоги реальні справедливі та об’єктивні. Чи на часі вони? Переконаний, саме зараз, у такий важкий період необхідно виправляти помилки, бо потім буде вже не до того та пізно.
Ну і останнє. Знаючи певну тенденцію найближчого оточення Яценюка щодо навішування різноманітних ярликів на людей, що мислять і діють по-іншому, та організації гонінь на них, я свідомо складаю з себе повноваження нардепа, залишаючись відданим борцем за Україну та Юлію Тимошенко. Особа, що, очевидно, зайде замість мене у фракцію по партійному списку – м’яко кажучи, далеко не мій колега. Я з ним просто тривалий час не розмовляю, з політичних та моральних принципів. Відтак, натяки про якісь там фінансові преференції просто безглузді.
Сподіваюсь, моя принципова позиція та вчинок підштовхнуть моїх соратників та однопартійців до того, щоби посилити реальну боротьбу за визволення Юлії Тимошенко, а головне – не дати можливість жодній зі сторін протистояння пролити кров людей.