І йому, і мені телефонують знайомі. З одним питанням: «Де збираємось?». Ну… ніде. Жодних закликів ми не бачимо, хіба що нагадування Яценюка та Тягнибока про недільне віче.
Люди відповідають їм, що збиратись треба зараз. Втім, реакції немає. Злегка трусить.
На щастя, трусить не тільки нас. «А хто там?», – перепитую я у першого, хто дзвонить вже із запрошенням на Майдан, а не питанням «Що робити?». «Наче поки що самі журналісти й фотографи», – сміється він. Ну, добре. Їдемо.
Дивіться також: Мітинг прибічників євроінтеграції на Майдані
На Майдані – до п'яти сотень осіб. Але телефон розривається, втім, питають про інше: «Чи варто їхати?». Це не тільки кияни. Це люди, готові у п'ятницю зранку чи ввечері вирушити до столиці з інших міст – Львова, Одеси, Дніпропетровська. Я кажу, що варто. Адже визнають це навіть опозиційні політики, які ще кілька годин тому нікуди не збирались. На площі з'являється Кличко, Яценюк. Трохи згодом приїде й Тягнибок.
Близько 23-ї натовп прямує на Банкову. Там «Беркут». Підхід до АП перегороджений автобусами. Хтось кидається на бійців, втім, Мустафа Наєм заспокоює людей. «Це мирна демонстрація…», – лунає. «Це революція!», – істерично кричить якийсь чоловік. «Тс-с-с-с!», – відповідають йому. – «Тс-с-с!». Не кажи нікому.
… Друга чи третя ночі. Майдан. Люди з жовто-блакитними та ЄСівськими прапорами. Поруч – знайомі, які ще дві-три години тому питались у соцмережах: «Чи буде онлайн-трансляція з Майдану?». Тепер вона їм не потрібна. «Що на Майдані? Ми не спимо, маємо знати», – смс з незнайомого номера. «На Майдані дощ», – відповідаю я.
Злива й правда сильна. Знайомий тягне під парасольку. «Та ні, ні», – відмовляюсь. «Тс-с-с! – каже він. – Бо захворієш, революцію пропустиш».
Може, вона дійсно буде?