Нині в багатьох країнах спостерігається регрес за деякими параметрами. Погіршується якість суспільної дискусії, провідні ЗМІ більше цікавляться скандалами, аніж сутністю речей. Національні демократії є додатком до ринкової економіки, але надто слабким, щоб справляти на неї цивілізаційний вплив. Партії вже не представляють більшості суспільства. Тож багато хто стверджує, що слід говорити про кризу демократичного устрою. Декотрі навіть пишуть, що ми вже дожили до «постдемократичних» часів; народовладдя перестало бути реальним і слугує чимось на кшталт ширми. Коли це правда, то дуже сумно, але дивімося правді у вічі: тільки так можна зрозуміти, як його відновити.
Вибори – суттєвий елемент демократичної мозаїки. У більшості із 57 країн Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також із 47 членів Ради Європи (РЄ) демократія є слабкою через погану якість виборчого процесу. Тому політичній владі бракує легітимності, посадовці нерідко зловживають повноваженнями, нехтують правами людини й загальними інтересами народу. Всі ми зацікавлені в тому, щоб усвідомлювати ці проблеми, інакше занепад демократії в Європі не спинити.
На початку жовтня чимало європейців стали свідками фарсових президентських перегонів у Азербайджані й були здивовані, що не всі спостерігачі говорили щиро про якість їх проведення. Як представник Моніторингового комітету ПАРЄ, я спостерігав за підготовкою до цих виборів у добу перед ними та ситуацією в день голосування в Кедабеку (сільська місцевість біля підніжжя Кавказьких гір, 440 км від Баку).
Делегати ОБСЄ, серед яких представники наглядової місії, що перебували в регіонах упродовж кількох місяців, а також професійні експерти й короткострокові спостерігачі, дійшли чіткого висновку: «Обмеження свобод слова, зібрання та участі в організаціях завдали шкоди президентським виборам в Азербайджані, адже висуванці не мали рівних умов. Постійні звинувачення на адресу кандидатів, шантажування виборців, обмеження медіа-простору зашкодили електоральній кампанії. Суттєві проблеми були зафіксовані на всіх етапах виборчого процесу, вони підкреслили серйозні недоліки в системі, які необхідно виправити, аби Азербайджан міг повністю виконувати свої зобов’язання перед ОБСЄ щодо справжніх демократичних виборів».
Цією заявою делегати організації звернули увагу на те, що не можна оцінювати якості виборів виключно на основі проведеного голосування. Слід враховувати весь електоральний процес, інакше повну картину не оціниш.
Натомість більшість делегатів ПАРЄ проігнорувала свій обов’язок щодо оцінки процесу загалом. Навіть попри арешт директора школи політичних студій при РЄ та позбавлення його права висувати свою кандидатуру, посланці зосередилися на тому, що побачили на власні очі в день виборів і оприлюднили заяву, яку важко зрозуміти: «Загалом ми оцінили виборчий процес у день голосування як вільний, чесний і прозорий. […] За нашими спостереженнями, електоральні процедури напередодні та в день волевиявлення були проведені професійно й мирно. […]».
Та найбільше здивувала мене заява нинішнього голови ОБСЄ, міністра закордонних справ України Леоніда Кожари, який проігнорував висновки «своїх колег»: «Згідно із заявами міжнародних спостерігачів, вони дійшли висновку, що численні аспекти проведення президентських виборів у Азербайджані демонструють прогрес країни у справі дотримання своїх зобов’язань перед ОБСЄ та РЄ, а також міжнародних стандартів проведення демократичних виборів […] Тож я вітаю народ та лідерів Азербайджану з цим досягненням, що є важливим кроком на шляху демократичного розвитку країни».
Азербайджанці не забарилися продемонструвати, що думають із приводу оцінок, які можуть задовольнити переможця, олігархів і тих, хто потребує енергоносіїв із їхньої країни, однак не є політичною правдою, вийшовши на акцію протесту у Баку. Окрім того, український міністр припустився великої помилки, приєднавшись до лав «міжнародних спостерігачів», що були запрошені та профінансовані режимом Ільхама Алієва й аж ніяк не відповідають Копенгагенським критеріям, якими керується міжнародна спільнота, коли оцінює вибори.
Такі концептуальні й дипломатичні прорахунки не сприяють відновленню демократії в Європі. Для цієї мети необхідно дивитися правді у вічі й відверто говорити про недоліки та регресивні елементи. Лише тоді ми дізнаємося, котрі з частинок нашої мозаїки слід виправити і як це зробити.