Дідусь приїхав з Росії. Сам він українець, але нині живе там, так склалося. Їдемо містом.
– Нічого так Київ будується. Гарно. А наше, російське тобто, телебачення як послухати, то тут уже всі з голоду повмирали. Особливо останнім часом. Не хочуть ту Україну до Європи відпускати, аж пищать!
Приятель, з Росії ж, дивується в чаті Facebook:
– вот это у вас рубятся с этой ассоциацией. ладно ты только об этом и пишешь, работа такая, но ведь весь же укронет туда же! причем все вам путин жить мешает. А на самом деле у нас тут и не интересуется этой вашей ассоциацией никто, и украйной, в общем, тоже…
Тут справа не тільки в різному суб’єктивному. Мої співрозмовники й об’єктивно живуть у двох різних світах. Дідусеві інформацію про світ повідомляє телевізор (не кабельний) та «Российская газета»; приятелеві – соцмережі, а якщо його зацікавить конкретне поточне питання з (гео)політики, то серйозні тижневики.
Навіть поверхневий моніторинг російських ЗМІ показує, що на публічному рівні ведеться не так війна проти зближення України з Євросоюзом, як формування чорнушного образу. Йдеться про образ і України, і ЄС. Інакше важко пояснити, що тим часом, як державні та одержавлені телеканали просторікують про неминучі негаразди українців від асоціації з ЄС, підступне «мазепинство» Януковича і далі за Глазьєвим, більш-менш серйозні видання цій темі не приділяють ну майже зовсім ніякої уваги. Принаймні, набагато менше, ніж путінській реформі тамтешньої Академії наук.
Це означає, що якихось серйозних загроз асоціація України з ЄС Росії не несе. Але несе фантомні. Вони й викликають істеричні, назвімо речі своїми іменами, заяви чиновника Глазьєва, телеведучого Кисельова (котрий Дмітрій) та депутатів Держдуми. І, своєю чергою, цими заявами підживлюються.
Це – тренд. Авжеж, в Угоді про асоціацію не все гладенько, і, припустімо, польські яблука дійсно зможуть, теоретично, потрапляти до РФ під виглядом українських. Але де тут підстави для призупинення імпорту щебню та металопрокату, не кажучи вже про тепловози чи вертолітні дигуни?!
Попереднього разу таке було з сумнозвісним законом про заборону усиновлювати російських дітей до США. Авжеж, є питання щодо контролю російських дипломатів за дотриманням прав усиновлених. Але кричати через це (як одна російська депутатка), що усиновлення треба заборонити, бо з російських дітей там роблять солдатів-зомбі, котрі потім воюватимуть із Росією? Це треба мати дуже широке розуміння рамок адекватності.
Проте «пипл хавает», чого там.
Лінія «кругом враги» для нашого сусіда не вчора стала генеральною пропагандистською лінією. Це – залізнична магістраль. Проблема в тому, що з залічничної магістралі не зійдеш. Скажімо, кампанія ненависті проти Грузії розпочалась далеко не 8 серпня 2008 року, а одразу, коли Саакашвілі наполіг на виведенні з території країни російської військової бази. Найбільший довоєнний пік цієї кампанії мав місце ще 2006-го, коли грузинів масово депортували з РФ під приводом боротьби з нелегальною іміграцією, так що мінімум троє осіб навіть померли внаслідок умов утримання в переповнених спецприймальниках.
І можна дати голову на відсіч, що досить скоро після втрати Саакашвілі президентських повноважень «виявиться», що Грузія все одно «недостатньо дружня». Лишилось недовго, тож стежте.
В економіці є такий закон, що коли частка промисловості країни, задіяна у військово-промисловому комплексі, перевершує певну межу, війна стає неминучою. Інакше – втрата рентабельності й економічна криза. З пропагандою буває те ж самісіньке. Коли вона масштабно «заточена» під ненависть, на інші рейки її так просто не переведеш.
Тому дарма Микола Азаров публічно сподівається, що Росія заспокоїться після того, як асоціація України та ЄС стане фактом. І тим паче дарма декотрі цілком шановні вітчизняні та російські публіцисти висловлюють надію, що зближення України з ЄС стане для РФ позитивом в ідейному вимірі, «відкриє очі» росіянам на те, що нічого страшного у цьому нема, а саму Україну зробить «мостом між Сходом і Заходом».
Все буде цілком навпаки, і це треба усвідомлювати прибічникам такого зближення. «Кругом враги» – це національна ідея сьогоднішньої Росії, і змінити це навряд чи може навіть той же Путін. Навіть якби він хотів.