Добре, а навіщо пальці політикам, які додаткові функції лягають на них серед цієї категорії населення? Теж начебто дивне запитання. А чим же ще тиснути на кнопки для голосування у сесійній залі за себе і за того хлопця, якщо не пальцями? Ну, а члени відомої всім партії ще й, згадуючи молодість, часом роблять елегантну розпальцовку – знай наших!
Усе це так, але серед політиків де-не-де, а трапляються справжні, не декоративні опозиційні діячі. Нехай їх – справжніх – не так багато, скажімо, кілька десятків серед депутатів Верховної Ради і кілька тисяч по всій країні. Цього числа більш, аніж досить, щоб стати каталізатором незворотних змін на краще – від мафіозно-кланової держави «донів» до нехай для початку не зовсім досконалої, але європейської Української республіки. І для того, щоб успішно рушити цим шляхом та пройти його, опозиціонерам також потрібні пальці. Дуже потрібні. У вельми специфічній ролі, яка не має нічого спільного з їхньою роллю у «партії розпальцовщиків».
Ідеться, власне, про дуже просту й елементарну річ: опозиціонери мусять ті високі матерії, якими вони переймаються у Раді та навколо неї, роз’яснювати і показувати посполитим, як то кажуть, «на пальцях». З тим, щоб унаочнити нерозривний зв’язок абстрактних, здавалося б, політичних дій із цілком реальними сьогоднішніми проблемами та завтрашніми лихами пересічного громадянина – того, котрий не найдо переймається політикою, але котрого урядова політика бачить своїм об’єктом, безправним і пасивним.
Скажімо, опозиційне політичне середовище, перейняте минулого місяця підготовкою, з одного боку, до відпустки, з іншого – до других роковин ув’язнення Юлії Тимошенко, не надало належного значення набуттю сили одним з найбільш антигуманних «донівських» законів – про податок на народження дитини. З 1 липня за жінок, які йдуть в декретну відпустку, роботодавці платитимуть в державну скарбницю податок в розмірі 33% від зарплати співробітниці. Скажімо, жінка отримує 5000 гривень заробітної плати, за 10 місяців роботи (база для нарахування) – це 50 тисяч гривень. Перед тим, як вона піде у декрет, її фірмі чи установі потрібно сплатити податок в розмірі 16 тисяч 500 гривень. Із самої вагітної стягнуть іще 2% податків, тобто ще тисячу гривень. До чого це призведе (і вже призводить)? До того, що на сьогодні вагітних і жінок фертильного віку переводять або повністю на зарплату у «конвертах», або на мінімальну зарплату, все інше доплачуючи готівкою. Ну, а в бюджетних установах тиха паніка: де взяти кошти на новий податок, які до бюджету заздалегідь не закладені? Та те, що різко зросте «тінізація» оплати праці – це дрібниця у порівнянні з неминучим падінням народжуваності. Може, втім, «дони» цього й добиваються, щоб потім завезти на лани і в шахти покірливих робітників з деяких країн Азії – тих, що досі називаються «соціалістичними»? Принаймні, йдеться про чітку потребу пояснити наслідки запровадження нового закону десяткам мільйонів українців – з цифрами, «на пальцях», на рівні окремих сімей, міст і сіл.
Інша ситуація, яка конче потребує популярного роз’яснення – це блокування трибуни Верховної Ради і, як наслідок, зриви пленарних засідань опозицією. Соціологічні дані засвідчують, що цей інструмент політичного тиску вже втратив популярність у масах – мовляв, працювати треба, закони ухвалювати, а не битися навкулачки. Отож, оскільки блокування неминучі в певних ситуаціях і надалі, необхідно пояснити елементарні речі: не можна терпіти брутальні й повсякденні порушення Основного Закону владними депутатами на очах усієї країни. Врадіївка починається у сесійній залі, коли нардеп-«багатоверстатник» за помахом руки Чечетова радо ґвалтує Конституцію, голосуючи за себе і за одного-двох-трьох хлопців та дівчат. До цього слід додати не менш постійне і демонстративне порушення Закону про регламент, Бюджетного кодексу та інших засадничих документів, які зумовлюють процедуру законотворчості. Вважаєте, що це все неважливо, головне – щоб закони якнайшвидше ухвалити? Тоді не обурюйтесь, коли «мажори» з числа депутатських дітей (чи й самі нардепи або урядовці), гасаючи на шалених швидкостях, калічать і вбивають вас на дорогах і вулицях. Адже вони теж поспішають у своїх важливих справах, не зважаючи на правила. А Закон про регламент та інші документи – це правила руху законотворчості. І так само, як народ зупиняє «мажорів» і змушує правоохоронців узяти їх під варту, так само опозиціонери зупиняють «донів» у Раді задля дотримання правил.
Я навів тільки два приклади, коли опозиціонерам треба роз’яснювати ті чи інші свої дії «на пальцях». І не тільки з екранів телевізорів (там все розумне найчастіше губиться у вміло влаштованій шустерами-кисельовими словесній колотнечі), і не тільки зі сторінок нечисленних притомних, як то кажуть, видань, і не тільки в інтернеті – а й у живому спілкуванні з людьми на базарах, у супермаркетах, на автобусних зупинках тощо. Скажете, так можна охопити за день тисячу-другу люду, а це дуже мало? Але ж, оскільки така форма діалогу зі співгромадянами практикується у нас хіба що на виборах, то розголос подібні акції матимуть великий. І показані «на пальцях» пояснення непростих сьогоднішніх проблем будуть ретрансльовані далі й далі…
До речі, на черзі – сесія Київради, антиконституційна, але, за рішенням суду, законна. Чи зможе пояснити опозиція «на пальцях» міській громаді свої дії у цій ситуації, чи «розпальцовщики» візьмуть гору, дурячи киян і протягуючи під прикриттям теревенів про «потреби людей» і «нагальні проблеми міста» нелегітимні та корисні тільки для них самих рішення?