Навпаки, сучасні відносини США і Росії нині вкрай «перевантажені» нерозумінням. А своїй шаленій старанності підступно підкласти Америці «в штани їжака», Владімір Путін, за деякими параметрами, вже навіть перевершив СРСР. Над цим він працює цілеспрямовано старанно і регулярно.
І тому, перефразовуючи слова стосовно України Бориса Єльцина, попередника Путіна на президентській посаді, можна сказати, що щодня, просипаючись вранці, Владімір Владіміровіч має весь час думати, що б зробити сьогодні, щоб ще більше напаскудити Сполученим Штатам.
Навіть під час правління Микити Хрущова був «червоний телефон», щоб поспіх і нерозуміння не могли привести до довгої ядерної зими. З Путіним у Барака Обами немає «червоного смартфона». То ж до чого взагалі може привести ностальгія Путіна за Радянським Союзом?
Адже після демократизації СРСР часів Михайла Горбачова і м’якого авторитаризму Бориса Єльцина, Путін повернув Росію ледве не до тоталітарних сталінських часів.
У Росії ж садять неугодних бізнесменів, жорстоко розганяють демонстрації, порушують багато пунктів Європейської конвенції, але зомбована телевізором сіра мовчазна маса і ментальні прихильники «розвиненого путінізму» бачать у кремлівському карлику ледве не новітнього Наполеона ХХІ століття. Сутність путінської влади у тому, що вона живе за своїми законами безперервного самозбагачення, а кричущі порушення прав усіх інших громадян Росії видає за стабілізацію ситуації в державі.
І усе це зайшло вже так далеко, що не тільки президент Сполучених Штатів Барак Обама має відмінити свою зустріч із Путіним, але й Захід мав би більш жорстко ставитися до сумнівного різкого збагачення російських державних чиновників та бізнесменів путінського призиву, котрі замішані в тотальному розграбуванні народного багатства, корупції, хабарництві і казнокрадстві.
Зрозуміло, що об’єднана Європа також не відразу стала такою, якою вона є на сьогодні. Але в основу європейської (як і всієї західної) культури і цивілізації було закладено не рабство у тій чи іншій його формі, не грабунок, а реальна можливість для кожної людини якнайкраще проявити свої здібності.
І своєрідний моральний кодекс, але не будівника комунізму, а кодекс, котрий ґрунтується на загальнолюдських цінностях, базою для яких стала християнська мораль.
Однак у Владіміра Путіна свої цінності – радянсько-сталінські. І він цілком здатен використати політичне протистояння з Америкою, як привід, щоб зробити ще один крок до самоізоляції Росії.
Адже Путін і його команда впевнені у тому, що можуть втратити владу тільки під впливом із зовні. Так що вони й далі здатні продовжувати самоізольовуватись.
Втім, не виключено, що Сполученим Штатам вже набридло грати з Росією гру під назвою «перезавантаження», яка фактично ні до чого не приводить. Тому не можна виключати того, що Вашингтон уже готовий вивести цей конфлікт у відкриту фазу, як того вчать конфліктологи.
Нині у Росії домінує право держави, а права людини виглядають у потрактуванні Владіміра Путіна, як прикрий нонсенс. У той же час, права людини неподільні. Вони або є, або їх немає.
І, можливо, якщо й приймати рішення про бойкот зимової Олімпіади в Сочі, то чи не краще було б оголосити цей бойкот через потворну роботу, так званих, російських правоохоронних органів? А особливо судової системи, яка постійно виконує «держзамовлення» із Кремля.
Хоча, з іншого боку, якщо задуматися – «кремлеїнгам» без зовнішнього ворога ніяк не можна. А валити усе на важкі 90-ті роки і на спроби демократизації Росії, вже більше не виходить. Водночас, грошей в державній казні стає усе менше, а в недалекій перспективі ще й проглядається різке падіння цін на вуглеводні.
Виникає питання – невже все знову повертається до часів «холодної війни»? Проте тоді президент США Рональд Рейган мав справу з комуністичною державою, яка була ворогом вільного світу і противником у «холодній війні».
При чому Рейган багато разів зустрічався з Михайлом Горбачовим. З іншого боку, американський президент Джордж Буш-молодший називав Путіна своїм «другом Владіміром» і запросив його особисто на своє ранчо у Техасі.
Тому відмова президента Барака Омами зустрітися із Путіним виглядає, як дуже серйозний сигнал путінському режиму, на який Москва мусила б звернути свою увагу. Але чи здатна це зрозуміти клептократична влада, котра посилено вводить в Росії порядки середньовічного мракобісся?
Схоже, що Обама вирішив змінити деякі параметри у своїх відносинах із Путіним, адже деспотія Путіна на може весь час залишатися без відповіді з боку Заходу.
Цим своїм рішучим кроком президент США Барак Обама явно показує, що демократичний західний світ не сприймає сталіністських підходів Путіна. Який ігнорує міжнародне право, знищує інакомислення в Росії і перетворив свою країну на поліцейську державу, де все вирішують (як і в 1937 році), суди, котрі напряму підпорядковані деспотичному режиму.
І мова тут йде не лише про те, що президент Обама відмовився зустрічатися із Путіним. Треба на це питання подивитися значно ширше. Йдеться про нелегітимізацію того типу світогляду і дій, які Владімір Путін постійно демонструє світові.
Адже не можна закривати очі на те, що російський президент створює навколо себе культ особи, ув’язнює критиків свого режиму і підтримує по всьому світі диктаторів, котрі знищують власні народи.
Можливо, що подібна жорстка реакція на путінську Росію мала б прозвучати все ж дещо раніше. Адже усі аванси Кремлю з «перезавантаженням» ні до чого позитивного так і не привели.
Навіщо продовжувати підігравати Владіміру Путіну і робити вигляд, що нині в Росії не деспотія, а така собі особлива демократія, тільки з національною специфікою? А головне заради чого? Російські газ-нафта Америці не потрібні.
База в Ульяновську? Так американські війська все одно скоро виведуть із Афганістану, вони не будуть там вічно дислокуватися. Сирія і Іран? Путін, як не пнеться, але кардинально впливати на ситуацію там не здатен.
Торгівля? Так російська економіка майже в колпасі. Що взагалі Росія робить в G8? Адже в Бразилії чи Індії сьогодні в десять разів більше прав претендувати на місце у «Великій вісімці».
Владімір Путін часто веде себе на міжнародній арені, як пітерський хуліган, якого абсолютно не цікавить, що можуть подумати про нього нормальні люди.
Він робить вигляд ніби Росія є нині єдиною у світі наддержавою, коли можливості Російської Федерації насправді зменшуються економічно і політично.
У цьому контексті Барак Обама посилає Путіну і світу однозначний меседж: у разі, коли Путін вестиме себе, як раціональний лідер, він так і буде розглядатися західним світом, якщо ж ні, то не можна виключати, що наступним кроком може стати і виключення Росії з G8.
Президент США Барак Обама зробив все від нього залежне, аби відвернути російського лідера з того диктаторського шляху, по якому він просувається уже більше 13 років. Але жодна «оливкова гілка» не принесла бажаних результатів. Навпаки, Путін так повірив у власну велич і слабкість Америки, що явно почав заграватися.
Це стосується Сноудена. І якщо режим Путіна мав серйозні бажання сприяти конструктивним відносинам зі Сполученими Штатами, він би негайно передав Сноудена американцям.
Однак, Путін, який має стійкий комплекс наполеонистості, котрий найбільше проявляється у тому, що він постійно організовує сам собі піар-кампанії, вирішив погратися з Америкою та показати США і всьому світові свою «принциповість».
Можливо, у подальшому Сполученим Штатам варто було б завжди робити похибку на те, що російський президент Путін мав, має і буде мати завжди менталітет «холодної війни». Головним чином тому, що він у ті часи пройшов вишкіл у КГБ, де його назавжди навчили, що американці – вороги Росії.
Ця концепція глибоко вкорінена у мізки Путіна, і тому він далі продовжує мислити критеріями «холодної війни». Знаменно, що цей політичний атавізм минулих часів постійно впливає не тільки на його спосіб мислення, а й на усі путінські дії.
І тут варто звернути увагу на збільшення агресивності Владіміра Путіна після його повернення на президентську посаду. Оскільки усі його дії наглядно показують, що він абсолютно не зацікавлений у досягненні будь-якого консенсусу зі Сполученими Штатами.
Навпаки Путін робить усе для того, щоб повернути назад «залізну завісу» між Росією і Заходом. І тому зустріч Барака Обами з ним на саміті лише б зайвий раз утвердила в очах російського президента впевненість у тому, що агресивна поведінка Москви щодо Америки повністю виправдовує себе.