Божевільні ідеї, які нуртують в урядових капустяних головах, вражають своїм „креативом”. Ще тільки зайшла розмова про 15%-ий податок на безготівкові валютні операції, як знову я бачу давно забутих „коників”, які міняють валюту в центрі міста. Не знаю, чи хтось порахував, наскільки зменшилися валютні операції через банківські обмінники, куди без паспорта й не потикайся. То я й обминаю тепер десятою дорогою банки, а то хтозна, куди ті списки з нашими прізвищами надходять. Ану ж настане такий день, що постукають у двері і запитають: „Це ви п’ять років тому купили дві тисячі євро? Довідку про доходи пред’явіть!”
Чи збільшаться банківські депозити від населення, якщо депутати приймуть законопроект про 25%-ий податок на відсотки з вкладів фізичних осіб? Чи збільшаться валютні перекази від заробітчан, якщо і їх обкладуть податком? Тут і до ворожки не треба йти. Уже й зараз функціонує давній, запроваджений ще тамплієрами, спосіб переказування грошей. Ти вручаєш в Італії чи Португалії певну суму, а в ту ж хвилю тобі підтверджують телефоном з України, що суму цю вже отримали. Звичайно, якщо перекази обкладуть податком, то комісійні за таку послугу зростуть. Але держава від цього точно не виграє.
Та це тільки квіточки, які перебувають у процесі дозрівання і ще невідомо, чи дозріють. А ось податок до 1,5% від відпускної ціни на мобільні телефони, планшети, карти пам’яті, флешки, а також усе, з допомогою чого можна «в домашніх умовах здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" має усі шанси бути запровадженим.
Виходить, що спочатку творці тих безсмертних творів отримують плату за їхній продаж, а відтак ще й за право їх використовувати. Але яким чином збираються визначати, кому саме перепаде копійка за ту чи іншу флешку?
Не таким уже й нереальним виглядає податок на відпочинок за кордоном. Авжеж, легендарні здравниці Криму з фантазійними цінами, совковим сервісом і небезпечними балконами стають усе менш привабливими для українців. Місцеве населення чомусь вирішило, що ціни щороку повинні рости, незважаючи на те, що дерев’яний туалет в кінці городу не став ближчим ані на метр. Востаннє я побував із сім’єю в Криму у 2006 р. За дві кімнати в бунгало зі спільною для всього відпочинкового комплексу кухнею ми платили 50 доларів за добу. І щодня господиня діставала нас за те, що самі готуємо, а не користаємо з її послуг. У Болгарії ми за двокімнатні апартаменти з кухнею і всіма вигодами, включно з пральною машиною, кондиціонером, телевізором, холодильником, електроплиткою і посудом, платили 25 євро, а господиню бачили двічі: у день поселення і в день від’їзду. Така сама картина і в Чорногорії, в Угорщині на Балатоні чи у Хорватії.
Але ж міністерство доходів не дрімає, тільки й думає, як би то ще українським туристам покращити життя. Ось і вигулькнула нова ідея: збирати податки з покупок в «duty-free», а при купівлі ще й доведеться показувати паспорт та ідентифікаційний код! «Duty-free» тоді перетвориться на дуте «free», бо який же це „магазин безмитної торгівлі”?
Дурість очевидна. Але, як казала моя бабця, коли хтось дурний, то це надовго. Ось і податківці прочухалися і пропонують підвищити ставки акцизу на пиво майже в тричі. Тобто пиво прирівняють до міцного алкоголю і введуть акцизну марку.
І це при тому, що пиво у нас уже й так за європейськими цінами, а то й дорожче, зате його якість – бодай не казати. Бо пиво у нас не пиво, а „пивний продукт”. Справжнє пиво мусить мати три компоненти: вода, солод і хміль, а все інше – від лукавого. В Україні закону про чистоту пива не існує. Зате наш ДСТУ, який базується ще на совєтському ГОСТі, допускає додавання в пиво різних чудернацьких компонентів.
Звернімо увагу, для прикладу, на склад „Чернігівського світлого”: вода, солод, крупа кукурудзяна (С), або крупа рисова (R), або патока мальтозна (М), або ячмінь (В), натуральний барвник карамельний, дріжджі пивні, хміль. Мене глибоко зворушує оце „або”. Від чого воно залежить? Сип, що маєш на складі? У пиві "Чернігівське Багряне" є ще й сироп глюкозно-фруктозний, натуральний ароматизатор апельсина, регулятор кислотності кислота лимонна. А в пиві "Чернігівське Срібне" ідентичний натуральному ароматизатор "Прохолода". А мальтозна патока присутня ледь не у всіх наших пивах. Правильно, навіщо витрачатися на солод?
І таке ото пійло ще й рекламують, як „найкраще у світі” або „номер один”. А ще є „найперше пиво”, "правильне пиво", "душевне пиво", "зварене для вас"!
А тим часом недавно в США нарешті публічно оголошено, що найправдоподібнішою причиною ожиріння є глюкозово-фруктозовий сироп (ГФС), виготовлений з кукурудзи, який замінив цукор ледь не у всіх солодких виробах. ГФС порушує роботу печінки, переключає метаболізм (обмін речовин) на вироблення жиру з усього, що їсться, а також блокує гормон лептин, який інформує мозок про те, що людина наситилася. У наслідку ти почуваєшся постійно голодним і їси усе більше, а твій обмін речовин переключений на вироблення жиру, отже ти повнієш і повнієш щораз більш.
А тепер перевірте, де знаходиться ГФС. І приготуйтеся до шоку – він є всюди! У йогурті, молочних десертах, згущеному молоці, морозиві, джемах, желе, десертах, компотах, тістечках, цукерках, батонах, шоколаді, в безалкогольних, газованих і негазованих напоях (кола, морожений чай, тонік), фруктових соках, алкогольних напоях (лікер), в сніданкових пластівцях, в соусах, гірчицях, салатах і рибних консервах.
Він є також у пиві!
От цікаво мені: а Порошенко і Колєсніков їдять свої цукерки з ГФС?
Якщо вже обкласти податком, то не ПИВО, а усі його підробки? Хоча краще було б змусити виробників, як уже змусили виробників сиру, писати „пивний продукт”.
Та це, зрозуміло, неможливо, бо ті, від кого це залежить якраз і продукують усе те лайно.
Взагалі з алкоголем у нас справи ненормальні. В Європі пиво і вино стоять на одному рівні – акциз, податки і мито однакові. У нас вино чомусь опинилося на рівні горілки. Звичайно, шмурдяки, які виробляються в Україні, та молдавсько-грузинський самограй кращої долі й не заслуговують, але чому мають страждати добрі імпортні вина? Як так виходить, що на Заході вино дешевше, ніж у нас? Французьке вино можна купити за півтора євро, а пиво за 30-50 центів.
Якщо при цьому порівняти ще й нашу платню з їхньою, то картина виявиться і геть сумна. Живемо в одній із найбідніших європейських країн, але з найвищими цінами і з владою, яка поводить себе, як грабіжник з великої дороги: забирає у бідних, щоб роздати багатим.