Вступаючи в ці запеклі загальносвітові дебати, кожен передусім думає: «А чи й справді мені варто замислюватися про це зараз?» Суттєві зміни клімату вже помітні, й, здається, в усьому світі панує згода щодо необхідності реагувати на ситуацію незалежно від того, вважаємо ми їх техногенними чи ні.
Найчастіше серед причин потепління називають збільшення концентрації двоокису вуглецю та інших парникових газів в атмосфері. За оцінками Міжнародної групи експертів з питань змін клімату (МГЕЗК), така зміна спостерігається в усьому світі унаслідок людської діяльності починаючи з 1740 року. За «найкращим сценарієм», вирахуваним за допомогою комп’ютерних кліматичних моделей, середня світова температура зросте на 1,8–4,0 °C до 2100-го. Що це означає на практиці?
Екстремальні погодні умови, зокрема теплові хвилі, посухи і повені, мають почастішати й стати інтенсивнішими. Збільшиться кількість різноманітних природних або техногенних катастроф, спричинених природними лихами. З огляду на необхідність адаптуватися до теплішого клімату нелегко доведеться таким економічним галузям, як лісництво, сільське господарство, туризм і будівництво (деякі з них постраждають). В Україні, наприклад, сільське господарство потерпатиме від посухи і високих температур. Зміняться споживчі властивості й сезони вирощування зернових. Активізуються нові паразити, хвороби й рідкісні на сьогодні види, що вплине на врожай і потребуватиме інших технологій. В Україні можуть постраждати регіони, які живуть з традиційного землеробства і виробництва харчових продуктів. Зміни водних ресурсів позначаться на енергетичному секторі безпосередньо через гідроелектростанції та опосередковано через системи охолодження атомних електростанцій у зв’язку з можливим різким підвищенням рівня води. Останнє також вплине на прибережні туристичні ресурси, як-от пляжі, болотисті місцевості й річкові дельти. Попит на енергоресурси зросте в умовах теплішого літа і холоднішої зими. Тривалі посухи вже завдали удару середземноморському туризму, зашкодивши багатостраждальним водним ресурсам.
2008 року я брав участь у численних нових дослідницьких проектах, фінансованих Європейською комісією (Генеральний директорат з питань довкілля) і спрямованих на детальний аналіз та розгляд реагування на зміну клімату на місцевому рівні: у Швеції, Фінляндії, Італії, Литві та Німеччині, особливо на схильних до повеней прибережних і прилеглих до внутрішніх водойм територіях. Проекти були покликані виявити основні (як припускається) виклики та найкращі на сьогодні заходи з їх подолання.
Один із висновків нашого дослідження досить очевидний. Погоджуємося ми чи ні з причинами і наслідками стрімкої зміни клімату, прогнозується, що останні позначаться майже на всіх європейських країнах включно з Україною. Тож важливо не лише намагатися припинити викиди парникових газів в атмосферу (аспект запобігання), а й підготувати себе до наслідків подальших змін (аспект адаптації). Для справжньої ефективності було б добре, якби всі рівні та сектори суспільства, зокрема й українського, були залучені до обох аспектів.
Однак важливо зауважити, що зміна клімату вплине (і вже впливає) на різні регіони неоднаково. Наприклад, прибережні території потерпають від дедалі суворіших штормів і розмивання берегів, а ось внутрішні – від частіших теплових хвиль і навіть посух, що стали тривалішими. Парадокс тут у тому, що глобальне потепління, ймовірно, продовжить посівний сезон України, але водночас призведе до зростання кількості лісових пожеж та різноманітних промислових аварій. А отже, питання зміни клімату має бути пріоритетним не лише для українських екологів, а й для державних інституцій, що відповідають за внутрішню безпеку і захист населення.
Місцевий і традиційний досвід протистояння екологічним та кліматичним змінам має велике значення для успішного результату, адже ґрунтується на тісному зв’язку із землею, що утверджувався багатьма поколіннями.