А тоталітарна міфологія – це не постмодерна виграшка з конструюванням альтернативної історії. Це нав’язування за допомогою потужної пропагандистської та – у наш час, на щастя, лише подекуди – репресивної машини й окремим людям, і всьому суспільству такої системи координат, в якій чорне є білим, Земля – пласкою, дракони – реальністю, а товариш Сталін – ефективним менеджером.
У ці дні щороку під виглядом вшанування ветеранів війни та збереження пам’яті про загиблих свідомість і підсвідомість мільйонів людей активно й цілеспрямовано обробляється сильнодіючими червонопрапорними засобами з метою виправдання самого факту існування злочинної влади, якщо ця влада «наша», «своя», «рідна». А на додачу полеглих на війні та її ветеранів ділять на два ґатунки – «вищий» та «нижчий». Перший – це ті, хто воював у лавах Червоної армії, військ НКВД, у СМЕРШі та загороджувальних загонах; це «справжні» учасники війни, бо вони вступили у неї 22 червня 1941 року під радянськими червоними прапорами. А «несправжні», «неістинні» – це ті, хто насмілився чинити опір нацистам до того моменту, коли Сталін проголосив Велику Вітчизняну війну, хай би то й було 1 вересня 1939 року, коли десятки тисяч галичан і волинян у складі Війська Польського зустріли вогнем танки з хрестами на броні. Тоді, коли після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа СРСР та Третій Райх спільно ділили Центрально-Східну Європу…
Читайте також: Ветерани по-радянськи
А на додачу 9 травня – це ще й гарна нагода знову і знову наголосити на зверхності «русского мира» щодо різних там Європ та Америк. Мовляв, це ми самотужки порятували світ, а інших там, як то кажуть, «і не стояло». Ані французів і британців (котрі насправді спільно в 1940 році вибили найкращі кадри Люфтваффе, а потім Велика Британія рік практично самотужки протистояла Німеччині та Італії, підтримуваним СРСР, який мав з обома цими державами угоди про дружбу). Ані сербів. Ані греків. Ані норвежців з голландцями (маленькі країни, але не схилили голови; їхні величезні торговельні флоти зробили насправді неабиякий внесок у розгром нацизму). Ані албанців. Ані різних там канадців… І хоча всі ці народи вступили у війну з нацизмом та фашизмом раніше за Радянський Союз, який до останнього «дружив» із Гітлером і рятував того від нестачі продовольства та промислової сировини, 9 травня у російській, відтак і малоросійській системі міфологічних координат – зайва нагода, щоби позбиткуватися з них, цих недотеп, котрі не вміють воювати за найдосконалішим у світі сталінським принципом: «Мы за ценой не постоим».
Читайте також: Реальні і міфологічні втрати СРСР у часи Другої світової
От і зараз: досить увімкнути «Інтер» з його телемарафоном та російськими серіалами та концертами з радянських пісень, чи то «Перший національний» (по правді, антинаціональний), чи то «1+1» (саме там, до речі, йтиме маячня на воєнну тему Карена Шахназарова «Білий тигр», знята талановито, але…), як глядач зануриться у радянську й неорадянську історичну міфологію. А це, повторю ще раз, не виграшки постмодерного часу, тим більше на теми чи то Античності, чи то Середньовіччя; це складова політичної пропаганди та підґрунтя владних конструкцій. У ХХ столітті людство вже мало нагоду пересвідчитися у небезпеці тотального панування соціальних міфів; але, якщо в Європі зайнялися деконструкцією таких тотальностей, то на наших теренах відбувається зворотній процес.
І не лише на телебаченні чи радіо. Якраз напередодні 9 травня міністр недоруйнованої ним освіти і невбитої ще науки Дмитро Табачник заявив, що йому вдалося, мовляв, повернути правду про Велику Вітчизняну війну в підручники з історії: «Нам з колегами вдалося за останні роки відновити пам’ять Великої Вітчизняної війни – у першу чергу, повернути правду про війну у шкільні підручники, конспекти, методичні посібники для вчителів. Ця робота продовжується, і проводиться вона спільно з ветеранськими організаціями – як локального, так і всеукраїнського рівня». Мовляв, «будь-які слова, порівняння та епітети не зможуть повною мірою передати значення Великої Перемоги, значення подвигу солдат, які захистили та визволили рідну землю, які принесли світло свободи і перемоги половині Європи». От тільки забув сказати Табачник, що «визволителі» залишили функціонувати, скажімо, концтабір Бухенвальд та наповнили його не лише колишніми нацистами, а й ворогами Гітлера з числа лібералів, соціал-демократів та церковних діячів. І ще одне: цікаво, якою би була реакція поляків чи угорців, якби Табачник розповів безпосередньо їм про «світло свободи», принесене їм сталінським військом?
У цьому контексті не є дивною щойно виголошена настанова патріарха РПЦ Кіріла на «збереження пильності» у зв’язку з підступами «чужої волі з-за кордону» та на необхідність вважати взірцями істинно православного духу Георгія Жукова, Олександра Матросова та Зою Космодем’янську, бо вони, мовляв, «не розмірковуючи, жертвували життям в ім’я Вітчизни». Щодо Жукова – це правда, він багато не розмірковував, от тільки жертвував не власним життям, а мільйонами чужих життів; і Зоя Космодем’янська не надто розмірковувала, сліпо виконуючи сталінський наказ про «випалену землю» та підпалюючи сільські хати разом із жителями. А от Олександр Матросов якраз насправді намагався, не кидаючись на амбразуру, цілком раціонально знешкодити ворожий кулемет, але це йому не вдалося… Та яке значення має реальність, справжні герої та жертви війни, коли головне – потужний, підкріплений державою та церквою неототалітарний міф! Той, який задає людям украй химерну, викривлено-абсурдну систему координат й послужливо обґрунтовує непогрішимість деспотичної влади.
Читайте також: Воллес, Бандера і міф