Будьмо смиренними, стихія є стихія. Позаторік я спостерігав у Сієтлі, штат Вашингтон, як після раптового снігопаду потужні джипи й траки буксували на підйомі, блокували дороги й заривалися по ніздрі в замети. Все тоді міцно стояло кільканадцять годин. Передмістя (а американське місто – це здебільшого одне суцільне передмістя плюс невеличкий даунтаун) виявилися блокованими. Враховуючи, що середня температура грудня тут зазвичай +5, реакція влади була блискавичною: підняли резервістів Національної гвардії, вивели техніку, відкрили церкви для обігріву бомжів, яких тут не бракує, організували гарячу лінію, а головне – звернулися по допомогу до населення. Усі свідомі сієтляни махали лопатами цілу добу. Мер був у прямому ефірі щогодини. За два дні про негоду нагадували лише фотографії в соціальних мережах і родинних альбомах.
Дещо схоже на нашу реакцію. Кияни теж досить швидко самоорганізувалися: мобільні групи добровольців шукали застряглих на трасі, координуючи свої дії в інтернеті, прості городяни штовхали маршрутки, автомобілісти хоробро різали болгаркою відбійник на осьовій, щоб визволитися з пастки, добровольці розносили застряглим гарячий чай і якусь імпровізовану їжу, власники кафе, ресторанів і АЗС відчинили двері замерзлим. Хтось із блогерів зазначив, що дух взаємопідтримки й взаєморозуміння дуже нагадав йому Майдан.
Чого не було в Сієтлі: всю техніку не кинули передусім на площу перед мерією й на дорогу за маршрутом кортежів місцевої еліти (у нашому випадку трасу до Кончі-Заспи, де проживає так звана еліта, розчистили в першу чергу). Нацгвардійці не брали грошей за допомогу й не перешкоджали волонтерам. Станції місцевого метро не зачинялися через відсутність жетонів. Мер і високопосадовці не запевняли, що стихію подолано завдяки правлячій Демократичній партії, не постили брехливі звіти з фальшивими світлинами, не позували на тлі повних полиць у супермаркеті. Якби таке сталося, це був би останній день відповідного героя як публічного політика.
Різниця очевидна: нинішній київський начальник – чиновник. Я не обговорюватиму особистих і менеджерських якостей п. Попова, йдеться про засади мотивації. Мер відповідає перед тими, хто його обрав. Голова міської держадміністрації відповідає перед тим, хто його призначив. Мер хоче сподобатися виборцям. Держслужбовець прагне не прогнівити начальство. Решта похідне. Як казав Леонід Кучма, «точка сідєнія опрєдєляєт точку зрєнія». Зайвий приклад: Олександр Мазурчак колись був неодноразово обраним мером Кам’янця-Подільського й, кажуть, непоганим, про його зусилля зі збереження міста досі ходять легенди. Але щойно він став чиновником, як почав діяти за логікою чиновника й уже на посаді першого заступника голови КМДА був так само розгублений і так само викручувався, як і решта огидного начальства, доки не мобілізував залишки гідності та не поклав заяву про відставку.
Чиновник не створений приймати радикальні рішення, за які в найкращому разі йому дадуть цукерку, а в найгіршому під зад – ціна ризику несиметрична. Всупереч побрехенькам червоних ветеранів, навіть у вусатого «ефективного менеджера», якого боялися аж до актів спонтанної дефекації, підлеглі демонстрували рідкісні зразки байдужості та нездарності, й це компенсувалося лише невичерпним (до часу) витратним матеріалом.
Тут напрошується очевидне запитання: хіба не був законно обраний – двічі! – Леонід Черновецький, який занапастив столицю, «вертикалізував» потоки й забезпечив, до речі, такі самі кучугури, тільки не за одну добу? Хіба не демократичним шляхом обирали Київраду, яка разом із неситою «молодою командою» благословила феєричний дерибан землі та руйнацію пам’яток історії та культури? На це є лише одна відповідь: чогось столичні мешканці мали навчитися! Навіть ті ласі до дармової гречки «любі бабусі», паспорт яких поширений п’ять років тому анекдот закликав заховати. Що ж думають більш молоді, більш самостійно мислячі й діючі кияни, варто послухати в кілометрових чергах на маршрутки чи автомобільних заторах.
Київські вибори можуть стати першим кроком, демонстративним актом усунення від влади зажерливого й некомпетентного режиму і, дай Боже, повернення країни на цивілізовані рейки. Саме тому справа честі киян – не допустити їх саботування цим режимом. Навіть якщо Той, хто нагорі, змилується й найближчим часом не жартуватиме.