Крім прокляття у вигляді Радянського Союзу, Лєнін залишив детально описані механізми й алгоритми захоплення влади, які варто вивчити і взяти на озброєння демократичній опозиції.
В 1915 році тоді ще перспективний революціонер-більшовик Лєнін написав статтю «Крах II Інтернаціоналу», в якій було сформульовано перелік об'єктивних і суб'єктивних умов, що складаються в суспільстві напередодні революції.
Він визначив фундаментальні ознаки «революційної» ситуації. По-перше, це неможливість панівного класу зберігати в незмінному вигляді своє панування, ситуація, коли верхи не можуть правити по-старому. Тобто керуюча еліта створює тріщину, в яку проривається невдоволення та обурення пригноблених громадян.
По-друге, різке загострення потреби і лих пригноблених верств, коли низи не хочуть жити по-старому. Загострення може бути спричинено погіршенням економічного становища в країні, соціальним безправ'ям і знедоленістю людей, різким поглибленням соціальних антагонізмів тощо.
І третя складова – значне підвищення активності мас, їх готовність до «самостійної революційної творчості». Бойові настрої стрімко наростають, маси буквально рвуться до політики.
Сніговий апокаліпсис, в якому опинився Київ та інші великі міста, оголив вищезгадані складові революційних перетворень. Влада знала заздалегідь про надзвичайні опади та можливість транспортних труднощів. Принаймні на офіційних урядових сайтах з 20 березня повідомлялось про вірогідність складної ситуації. Керманичі могли б оголосити п'ятницю вихідним днем, зранку 22 березня вивести на вулиці снігоприбиральні машини, БТРи, військових, мобілізувати сили МНС (перекинути з непроблемних регіонів), обмежити в'їзд в столицю (насамперед вантажівкам) тощо. А відеоряд, де Микола Янович і Віктор Федорович разом із Олександром Поповим розгрібають сніг лопатою додало б трохи до карми першим особам держави.
Проте «загони з покращення» зі спецтехнікою вийшли на вулиці лише в суботу зранку, коли тисячі киян встигли провести ніч в автівках та автобусах. Владі забракло креативу зробити постановочні фото успішного прибирання – для цього позичили світлини московських снігоприбиральних краєвидів.
Численні прокляття супроводжували новини і повідомлення в соціальних медіа про затримку поїздів, проблеми із продуктами в магазинах, перетворення центральних київських вулиць на гірськолижний курорт.
Офіціозні відмазки на кшталт «взято під контроль», «доручив вирішити проблему» здійняли чергову хвилю обурення. Соцмедіа розпалювали агресивні до влади настрої у суспільстві (особливо, коли офіційна інформація не відповідала правдивій) і наочно проілюстрували нездатність уповноважених осіб впоратися з безладом. Люди через інтернет координували зусилля, повідомляли про негайні потреби, менш ніж за добу встигли створити карту позашляховиків, готових витягати зі снігової пастки автотранспорті засоби.
Блогосфера в унісон ставила вже нериторичне запитання: якщо люди самі здатні дати собі раду, то навіщо потрібна ця влада, яка живе з наших податків? Ця заява у рази шкідливіша для міцності влади, ніж будь-яке корупційне журналістське розслідування останніх років.
Градус обурення киян дає змогу зробити сміливі припущення про готовність боротися політичними методами за своє право вчасно повернутися з роботи додому і не цілуватися з порожнім прилавком через недбалість корупційної влади.
Зіставлення лєнінських чинників із фактами має на виході нам дати зміну влади у найближчому майбутньому. Але досконала формула революційних змін має ще одну складову – суб'єктивну умову. Геніальний Лєнін у своїх роздумах щодо захоплення влади писав, що для трансформації революційної ситуації на революцію також необхідна здатність до масових дій.
Революційній ситуації має бути характерний динамізм, що наростає, – від масового бродіння до загальнонаціональної кризи, що перетворюється на революцію. Якщо «прогресивні сили» не готові до активних і організованих дій, то у розвитку революційної ситуації настає спад, масове революційне збудження гасне, а «панівний клас» вишукує засоби утримання влади у своїх руках.
Власне, тепер постають запитання до партійної опозиції. Чи мають вони зв'язки з усіма верствами населення, політичний досвід, чи спроможні опанувати хвилю і отримати максимальні бонуси з ситуації?
Нечисленність людей із лопатами в майках партії УДАР, що розгрібали сніг біля пішохідних переходів, є радше посміховиськом, ніж демонстрацією політичної волі. Звичка діяти «за ситуацією» призводить до того, що в бізнесі називають втраченим прибутком.
До речі, лютнева революція 1917 року розпочалась з того, що в столиці Російської імперії виникли проблеми з хлібом – порожні прилавки спричинили зрештою зміну державного ладу.