Мовляв, «своїх» свідома громадськість не критикуваме й усе подарує. Така комфортна позиція різко послаблює вимоги до власної роботи, помітно знижує рівень, а відтак обіцяє занепад і деградацію. Вони настануть не миттєво, але якщо нічого не виправляти, то неодмінно. Вже кілька років лідером незалежної телевізійної журналістики України є канал ТВі. Цікаві дискусії в «Політклубі Віталія Портникова», гучні викриття в програмі Наталії Седлецької «Тендер NEWS», журналістські розслідування «Особливого формату», чесні новини зажили популярності у глядачів. На ТВі захоплена (на тлі беззмістовності інших представників вітчизняного ТБ) публіка відправляє sms на кшталт «ТВі, ви найкращі!». Що й казати, приємно, але не дай Боже редакції та журналістам щиро в це повірити.
Останнім часом на цьому телересурсі з’явилося чимало тривожних проявів, які засвідчують брак необхідної вимогливості до себе з боку творчого колективу. Зокрема, дискредитація через погану реалізацію чудових ідей, як-от програми «Лекції та події». Слід зазначити, що тут цей телеканал не є першовідкривачем. Російська «Культура» вже давно практикує проект «Academia», де визначні науковці та культурні діячі країни читають програмні лекції студентській аудиторії. Історики, соціологи, філософи, етнологи та інші фахівці демонструють здобутки своїх дисциплін, діляться сумнівами, розповідають про проблеми й суперечності пошуку. Дуже часто це непересічні особистості з поважною «кредитною історією», з гідною уваги професійною біографією.
Дивлячись цей канал, часто відчував нерозуміння, чому українське ТБ не виявляє жодного інтересу до вітчизняних метрів (а такі в нас є), не надає їм трибуну…
Здавалося, що ініціатива ТВі «Лекції та події» заповнить цей вакуум. Справді, спочатку було кілька цікавих виступів непересічних персоналій. Але енергії вистачило не надовго. Чомусь доволі швидко почалася гра на пониження. В ефірі з’явилися нікому не відомі діячі студентсько-аспірантського віку (хоча однозначно не вундеркінди), які демонстрували хіба що енергійність у справі самопіару й насолоджувалися можливістю показати себе з екрана цілій Україні. То якась балакуча дівчина розповідала про те, як вона організовує туристичні подорожі, то ще балакучіша ділилася враженнями від японського театру, то деякі їхні колежанки по дві години емоційно базікали ні про що. Чому на ТВі вирішили, що це може справити враження ще на когось, крім мікротусовки родичів, друзів і знайомих екранних фігурантів, залишається загадкою…
Якщо виходити з репертуарної політики керівників ТВі, то програма «Лекції та події» однозначно засвідчує, що видатних учених, мислителів і митців у нас в Україні бракує, тож доводиться відловлювати на Хрещатику перших – ліпших. Може, керівники ТВі просто не знають, хто є хто в українській науці, культурі, мистецтві тощо? Але це не робить їм честі як журналістам.
Непогано починалася на каналі програма «Цивілізація», проте зійшла на пси, зробившися доволі каламутним потоком російсько-української кінодокументальної пропаганди. У «Політклубі Віталія Портникова» екс-шефові, а нині нардепу Миколі Княжицькому відкрито дорікали, що на ТВі дедалі більше стає російського телевізійного секонд-хенду.
Ось, наприклад, нещодавно опозиційно-патріотичний український телеканал ощасливив глядачів фільмом типово радянським – «Після прем’єри – розстріл». У ньому йдеться про червоних підпільників Криму часів німецької окупації 1941–1944 років. Стилістика – оспівування боротьби «За Родіну, за Сталіна!»
Один із головних коментаторів – ватажок комуністів АРК Леонід Грач. Не з’явилося б заперечень, якби все це супроводжувалося об’єктивним історичним аналізом партизанського й підпільного руху в регіоні. Але ж не було й спроб. Хоч у самому фільмі не обійшлося без провокації, якої ніхто не прокоментував. Згідно із заявою авторів фільму, групу підпільників, які діяли в сімферопольському драматичному театрі, виказали німцям… кримські татари. Це улюблена теза комуністичної пропаганди, яку ведуть у Криму вже майже 70 років. За її настановами, в усіх провалах партизанів і підпільників винні представники кримськотатарського народу. Не заглиблюючись в історію політики Росії та СРСР щодо нього, зазначимо, що звинувачення на адресу цих корінних жителів Криму для партійних і радянських керівників, які відповідали за організацію спротиву окупантам, були чудовою можливістю виправдати власну неспроможність і бездарність. Приміром, місцевий обком ВКП(б), спираючись на марксистсько-лєнінську науку, дійшов висновку, що німецька присутність на півострові триватиме не більше трьох місяців (насправді вийшло майже три роки). Ґрунтуючись на цих прогнозах, готували продовольчі бази в горах і лісах півострова. Невдовзі в партизанських загонах почався страшний голод (траплялися навіть випадки людожерства). Командування негайно все списало на кримських татар, оголосивши, що це вони повиказували бази німцям. Шкода, що ТВі проти своєї волі став співучасником провокації проти наших співгромадян кримськотатарської національності. До речі, в Сімферополі мешкає історик, знавець партизанського та підпільного руху в регіоні Юрій Поляков, людина об’єктивна й толерантна. ТВі за бажання міг би його запросити чи взяти інтерв’ю…
У тому самому стилі було зроблено ще один російсько-радянський «презент» ТВі – фільм «Мурманськ. Битва за Арктику», де сучасний російський історик дорікав американцям і британцям, що вони під час Другої світової війни погано охороняли свої конвої, які везли допомогу Радянському Союзові до Мурманська. На жаль, він не сказав, а на ТВі промовчали, що чимало суден союзників були знищені німецькими літаками й підводними човнами саме в зоні відповідальності радянського Північного флоту. Той-таки фахівець без докорів сумління натхненно повторював пропагандистські тези, що на Німеччину в 1941–1945-му працювало «пів-Європи». Пів-Європи – це половина Франції, Чехія, Бельгія, Нідерланди й Польща. Та ще Данія, Норвегія і Люксембург. Румунію, Угорщину, Болгарію та Грецію за всієї поваги до їхньої могутньої промисловості не згадуватимемо. Історик вельми симптоматично забув повідомити, що на Радянський Союз працювала велетенська економіка США і Британської імперії (включно з Канадою, Австралією та Південною Африкою). У фільмі прозвучали фантастичні дані про бойові успіхи Північного флоту радянського ВМФ, хоча весь він упродовж цілісінької війни не потопив жодного великого німецького бойового корабля, починаючи від есмінця…
Такого штибу кінопродукція потребує коментування мало не кожного слова. А чого вартий іще один шедевр, що його ТВІ демонструє вже не вперше, де оспівано сталінського стража державних рубежів Карацупу? Це справжній гімн прикордонним військам ВЧК–ГПУ–НКВД–МГБ–КГБ СРСР…
Днями ТВі знову демонструватиме ще один луб’янський шедевр, фільм «Карателі», про червоних латиських стрільців, де донька радянського академіка Нарочницького Наталія доводитиме, що саме латиші головним чином винні в червоному терорі на території Росії, а зовсім не «свята й безгрішна» Червона армія, і тим більше не «білі й пухнасті» пролетарські «органи». Вона прозоро натякатиме, що сучасна незалежна Латвія має за це відповідати. І напевне ніхто не скаже, що червоні латиші, які вели війну в 1918 році проти незалежної держави свого народу, робили це за вказівкою керівництва комуністичної Росії і були як вороги та зрадники викинуті геть спільними зусиллями латиських націоналістів, естонців, остзейських німців та військ Антанти. У Латвії всіх цих Вацетісів, Петерсів, Стучок, Фабріціусів, Берзіньшів розглядали як злочинців. Якщо хтось із них у період від 1918 до 1940 року потрапляв додому, то здебільшого опинявся за ґратами.
Якщо на ТВі так триватиме й надалі, то він, як і ІСТV та МЕГА, має шанси позмагатися щодо своєї орієнтованості на Росію із пропагандистським телеканалом Міністерства оборони РФ «Звезда». Огидна агітація зводить нанівець усе позитивне, що робить творчий колектив. А це означає, що канал утрачатиме глядачів, бо пропаганда сталіністських цінностей (безвідносно до суб’єктивних намірів менеджменту телересурсу) несумісна з демократією та українським патріотизмом. Інколи здається, що це якась підтримка новітньої сталінізації в Росії, відтворення відповідної соціально-історичної міфології.
Розумні та ерудовані коментарі Юрія Макарова (ведучий програми «Цивілізація») загальної ситуації не рятують і остаточного враження не змінюють. І чому ТВі так обмежив себе виключно російською продукцією? Чом би не пошукати деінде? Хіба поляки, чехи, угорці, латиші, естонці відмовлять у якихось кінодокументах, що стосуються їхньої політичної історії? Та й десь далі можна щось віднайти, і діаспора здатна щось підказати…
Не можна сидіти на двох стільцях, бо це дуже часто закінчується падінням між них на підлогу. Їхати на іміджі жертви режиму, ховаючи за цим непрофесійність, брак креативу й ідейну нерозбірливість, довго не вдасться… Дуже не хотілося б утрачати потенційно найкращий телеканал країни.