Як ви вже зрозуміли, «вихід в люди» – це телешоу під гучною назвою «Діалог з країною» і перша за 15 місяців прес-конференція, що відбулися протягом кількох днів. Звичайно, це події різного порядку. На «Діалозі» Януковичу створили режим максимального комфорту, журналістів офіційно попередили власних питань не ставити, а, максимум, «уточнювати» запитання з місць. Провідних ведучих провідних телеканалів, котрі перебували з президентом у студії, контролював удостоєний найвищої довіри Савік Шустер.
Не дивно, що в підсумку глядачам найбільше запам’ятався виступ акторки Кіровоградського театру, котра проспівала Віктору Федоровичу осанну в кращих традиціях розвинутої брєжнєвщіни. Рапорти ж деяких інших «простих українців» про переможну ходу «реформ» на місцях хіба що викликали у пам’яті цитату з Подерв’янського про «процент жиров у маслє», що «мощно возрастаєт».
Зовсім інша річ – прес-конференція глави держави, на котру акредитувались близько 400 співробітників ЗМІ. Тут уже до кожного по Шустеру не приставиш. І можна було сподіватись, що гарант почує ретельно продумані акулами пера і мікрофона запитання.
Але не склалось і тут. З одного боку, звичайно, так і було задумано, не дарма ж частину часу віддали так званим «регіональним ЗМІ». У Нововолинську будується нова шахта, Вікторе Федоровичу; а ви приїдете на її урочисте відкриття? А от у нас побудували перинатальний центр – правда ж, там буде передове обладнання? А у нас в Алчевську взагалі металургійний завод є! (У відповідь – п’ятихвилинна лекція про переваги конверторів над мартенами; виявляється, мартени збиткові – хто б міг подумати – але покращення все одно неминуче).
Проте скажімо чесно: а що ж «центральні ЗМІ»? Через формат прес-конференції колеги від усім відомих інтернет-видань, інформагенцій та телеканалів встигли поставити тільки чотири запитання. Хоча в список, який формувався самими ж журналістами ще за три години до початку прес-конференції, записалось понад півтора десятки осіб. Але була надія, що ті, хто записав себе на перші місця, зуміють розпитати про щось важливе й показове. Об’єктивно це були одні з найкращих українських репортерів (першим у списку, наприклад, стояв Мустафа Найєм). Проблема в тому, що ніхто нічого цікавого питати не став.
Той же Мустафа вимовив спіч про переслідування в Україні журналістів – але не навів жодного конкретного факту, чим знецінив своє зауваження. Натомість поцікавився, як син президента Олександр став мільярдером, і чи не було тут допомоги з боку татка. Звичайно ж, татко відповів, що не було. А чого ви очікували?
Можна припустити, що Мустафа хотів, аби про мільярдерські статки Януковича-молодшого дізнались широкі кола українців – глядачі Першого національного, котрий транслював прес-конференцію. Але доводиться із сумом визнати, що пересічний глядач, котрий раніше не чув про корпорацію «МАКО», взагалі не зрозумів би, про що мова. Син Януковича – мільярдер? Чому? Звідки? В чому це виражається? Ет, знову ці журналісти щось собі верзуть…
Власне, «ці журналісти» були другою проблемою. Як відомо, на прес-конференцію кілька журналістів одягли маски Януковича. Маски мали символізувати те, що гарант не відповідає на серйозні запитання, а «розмовляє сам із собою».
Біда в тому, що той же глядач «першої кнопки» цього так і не зрозумів. Натомість у нього цілком мало скластися враження, що самі із собою розмовляють саме вітчизняні незалежні журналісти. Візьмімо тему про те, навіщо в уряді з деяких пір не дозволяють поставити міністрам запитання в кулуарах. Питання важливе – для журналістів – але чому в цих журналістів не знайшлося інших питань, важливіших для того провінціала, котрий дивиться трансляцію на Першому національному і мимоволі вірить у «процент жиров у маслє»? В цьому контексті ситуація з масками особисто у вашого покірного слуги викликає в пам’яті іншу цитату з прекрасного сатирика: «Ви хотіли пошуткувати, але у вас не вийшло».
Януковича можна було спитати про те, буде чи ні Україна йти у Стокгольмський суд з приводу вимог «Газпрому». Можна було спитати, скільки належить Україні за засекреченими угодами про видобуток сланцевого газу, і чому взагалі ці угоди (частково) засекречені. Про блокування парламенту. Про те, чому сидить Юрій Луценко, котрий перевитратив на святкування Дня міліції кількасот тисяч гривень – і не сидить Юрій Бойко, котрий перевитратив на нафтовидобувні платформи кількасот мільйонів доларів.
Але вийшло так, що регіональні ЗМІ прийшли до Януковича попідлизуватись, а центральні – познущатись. А він взяв, і не розсердився ні на питання про сина-мільярдера, ні на маски. А чого сердитись? Нехай хуліганять, чого там. Режиму це не зашкодить, а більше нічого й не треба.