І так триває, допоки якісь провокаційні слова, кинуті кимось із начальства, не збурять настрої колективу. І тоді керівництво з жахом бачить, як на вулиці виходять сотні ще вчора сумирних і слухняних працівників зі своїми вимогами. Ситуація в українській економіці зараз нагадує саме таке тління.
Кілька акцій протесту, які нещодавно відбулися в різних кінцях країни, змушують неабияк замислитися. 10 січня представники Незалежної профспілки міста Свердловська (Луганська область) захопили кабінет директора шахти «Червоний партизан», котра входить до складу компанії ДТЕК Ріната Ахметова. Нині про цю акцію написано задосить. Керівництво шахти і тамтешня влада зробили все, до чого в таких випадках вдаються на підприємствах – зібрали альтернативні збори працівників (які висловили незгоду з діями НПмС), оголосили, що жодних скорочень ніхто не планував, заявили, що представники НПмС не мають стосунку до «Червоного партизана», що з кількатисячного колективу шахти кабінет захоплювали лише 16 людей і, нарешті, те, що за акцією стоять конкуренти ДТЕК. Власне, іншого годі було й чекати. Те, як спритно керівники вміють «збирати представників трудового колективу» та виправдовуватися за свої вчинки, знає кожен, хто працював на заводі чи шахті протягом більш-менш тривалого часу. Однак факт залишається фактом – після кількох спроб викинути представників НПмС з кабінету з ними зустрівся губернатор області і була створена робоча група.
Губернаторові Луганщини є через що нервувати. Конфлікт між представниками влади та керівниками підприємств компанії ДТЕК назріває ще й у сусідніх Ровеньках. Причинами останнього є масові звернення працівників шахт до органів місцевої влади через реорганізацію підприємства «ДТЕК Ровенькиантрацит». Члени сімей шахтарів бояться, що реорганізація потягне за собою масові скорочення. Не кращі новини надійшли з міста Жданівки, що на Донеччині. Там під загрозою закриття опинилася шахта «Жданівська». Характерно, що 2011 року чистий її дохід зріс на 72,6%, а чистий прибуток впав у 3,8 разів.
Практично зразу за акцією шахтарів у столиці України 16 січня поточного року близько 100 представників Вільної профспілки залізничників України та Вільної профспілки машиністів України організували акцію протесту під будівлею Кабміну. Серед вимог залізничників – підвищення зарплати для машиністів, припинення скорочення працівників, погашення заборгованості за перевезення пільговиків у минулому році тощо. «У разі невиконання вимог ми проведемо акцію «Робота за інструкціями». Тобто у нас є інструкції з експлуатації, згідно з якими ми маємо працювати. Відповідно, наприклад, завтра може вийти не сто локомотивів, а п’ять. І рух стане», – пообіцяли протестувальники. Керівництву Укрзалізниці не варто нехтувати такими погрозами. Українська залізнична інфраструктура (створена переважно за часів СРСР) зараз перебуває у такому хиткому стані, що в разі роботи залізничників точно за інструкціями (написаних здебільшого за часів того самого «совка») слова про п’ять локомотивів можуть стати ще надто оптимістичною оцінкою ситуації. За дев’ять місяців 2012 року на одному лише експорті послуг залізничного транспорту держава заробила $ 1,2 млрд (за даними Держстату). Якщо залізничники вдадуться до втілення своїх погроз, цей показник може неабияк зменшитися.
Систему характеризує не помилка, а реакція на неї. У всіх випадках протистояння між представниками промислових галузей та урядом, останній всіляко намагається відтягнути вирішення питання, створюючи робочі групи і обіцяючи питання вирішити, але… згодом, колись. Під час зустрічі з залізничниками-мітингувальниками представники уряду заявили, що підвищення зарплат у бюджеті не закладене, тому на нього можна сподіватися лише у квітні.
Та чи здатен уряд виконати обіцяне? Надто сумнівно. Збільшення зарплат – це завжди збільшення витратної частини бюджету підприємства. У той самий час за підсумками 2012-го вантажообіг української залізниці скоротився на 2,7%, а пасажирооборот – на 2,3%. Напевно, дохід залізниці мав зменшитися, а отже, мали скоротитися й затрати робочої сили. Інакше кажучи, щоби уникнути скорочення працівників та ще й підвищити їм зарплати, уряд мусить залучити надходження з інших галузей промисловості.
Однак залучати їх немає звідки. За 11 місяців 2012-го на 1,5% впало промислове виробництво, на 4,8% – сільське господарство і на 12,1% – будівництво (за даними Держстату). Дещо краща ситуація у добувній галузі. За ті самі 11 місяців того самого року видобування паливно-енергетичної сировини, зокрема кам’яного вугілля, зросло на 4,4%. Здавалося б, побоювання шахтарів безпідставні, галузь на підйомі, а отже, скорочень не передбачається. Але це на перший погляд. Варто згадати, що більшість шахт належить вертикально-інтегрованим холдингам, до складу яких входять і значні металургійні підприємства. А металургійне виробництво за січень – листопад 2012 року впало на 2,1% (проти зростання на 10,2% у 2011-му). Ця ситуація вже позначилася на структурі українського експорту – зменшилася частка металургійних виробів і зріс експорт мінеральних речовин. Тож цілком очевидно, що власники шахт вирішили компенсувати свої втрати за рахунок оптимізації виробництв. Тобто загроза скорочень на шахтах таки реальна.
Що ж робити урядові, коли доходи промислових галузей зменшуються, а люди вимагають підвищення зарплат і припинення скорочень? Певно, що вже зараз треба створювати програми перепрофілювання працівників, що вивільняються з виробництв, аби їхніми силами модернізувати застарілу інфраструктуру та виробляти товари, які зараз імпортуються (хоча можуть вироблятися в Україні). Але саме цього уряд не робить.
Уряд заспокоює громадян мантрами про те, що у «Багдаді все гаразд», себто в економіці все добре. Працівників промисловості та транспорту, котрі протестують, уряд годує обіцянками, мовляв, у близькому світлому майбутньому ситуація покращиться, а решті громадян пояснює, що протести – це змова конкурентів та опозиції. А це означає, що ситуація лише погіршуватиметься. Люди дедалі глибше розчаровуватимуться в обіцянках влади та виходитимуть на нові й нові ще більш масові акції непокори аж доки… наприклад, на невизначений термін у країні справді не зупиниться залізниця. Із чим усіх нас можна буде привітати.
Вони дограються.