А ті, хто читав цю програму, не взяли близько до серця її положення: мовляв, за ці роки чого тільки не писалося у партійних програмах, особливо перед виборами. Адже в Україні виборці віддають перевагу тій чи іншій політичній сили, мало звертаючи увагу на її програму, більше – на гучні гасла та конкретні дії. А от на Заході уважно читають наші партійні програми і роблять на їхній основі висновки: «регіонали» – це ледь не соціалісти, «ударівці» – ліберали, а «свободівці» – небезпечні для всієї Європи ультраправі радикали.
І справді-бо: у програмних документах «Свободи», зокрема, йдеться про:
- Відновлення у паспорті і свідоцтві про народження графи «національність»;
- Забезпечення переваги вітчизняних інвесторів над іноземними в ході приватизації державних підприємств;
- Заборону абортів, окрім випадків, зумовлених медичними показаннями та доведеними у судовому порядку фактами зґвалтування;
- Встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду наркоманії (в т.ч. «легких наркотиків») та сексуальних збочень (гомосексуалізму);
- Відновлення ядерного статусу України, а також тактичного ракетно-ядерного арсеналу держави;
- Відновлення в Україні смертної кари.
Наче спеціально все підібрано для того, щоби лякати кризову Європу…
Але ж насправді все це своєрідні романтичні дурниці – частину з них узагалі неможливо втілити, частину можливо, але з сумними наслідками. Скажімо, заборона легальних абортів має своїм неодмінним наслідком різке зростання кількості підпільних переривань вагітності, які становлять для жіночого здоров’я та самого життя куди більшу небезпеку. І гомосексуалізм, як доведено вченими, не «статеве збочення», а куди більш складний феномен.
Читайте також: Чи будуть «тушки» у «Свободі»?
Інша річ, що чинні закони фактично прирівнюють аборт до пломбування зуба – раз-два, і все. Але ж із жінкою, що наважилася на аборт, обов’язково має попрацювати психолог та/чи священик, їй потрібно дати певний час на роздуми. тобто потрібен комплекс заходів задля істотного зниження числа дострокових переривань вагітності… Що ж стосується заборони пропаганди наркотиків і гомосексуалізму, то такий закон дав би чинній владі потужний важіль для розправи з інакодумцями – адже звинуватити у «пропаганді» можна кожного митця, правозахисника, психолога, філософа, історика, журналіста – всіх, хто описує чи досліджує законодавчо табуйовані явища.
Не менша суспільно небезпечна дурниця – ідея щодо відновлення в Україні смертної кари. Не буду звертатися до моральних чинників; нагадаю про те, що і в Радянському Союзі, і в незалежній Україні (поки не була скасована смертна кара) за злочини, скоєні серійними вбивцями, міліція, прокуратура та суди встигали відправити на смерть одного-двох, а то й більше цілковито невинних людей. А от після скасування смертної кари невинно засуджені отримали шанс рано чи пізно вийти на волю – коли, нарешті, буде знайдений справжній злочинець. Ряд таких випадків описаний у ЗМІ; а на додачу слід зважити і на давню традицію можновладців приписувати своїм опонентам найстрашніші злочини, яких ті не скоювали, і карати за них…
Мотиви відновлення у документах графи «національність» та встановлення на цій основі певних квот для українців у владних органах зрозумілі. Адже з усього щойно відставленого Кабміну хіба що міністр культури користується вдома українською мовою (це при тому, що вона є рідною для двох третин українських громадян); ціла низка державних діячів байдужа до української культури чи навіть ворожа їй; на додачу ряд керівників вищих виконавчих структур узагалі народився поза межами країни. Та чи зарадять тут графа «національність» і пропорційне представництво українців у владі? І як цю сакраментальну «національність» встановлюватимуть? І чи не купить той, кому сильно захочеться, і метрику, і паспорт з належною «п’ятою графою»?
Читайте також: Чому «Свобода» не зміниться?
Що ж стосується преференцій для вітчизняного капіталу, то невже ідеологи «Свободи» ніколи не чули про те, що в будь-якій постколоніальній державі (а Україна, безумовно, нею є) у такому капіталі значну частку становить капітал компрадорський, деструктивний, тісно пов’язаний з колишньою метрополією та з далеко не найпередовішими транснаціональними корпораціями. Має йтися про інше – про подолання кланово-олігархічної економіки та сприяння розвитку національного капіталу (який – і це його головна риса – зростає не за рахунок грабунку своєї країни, а завдяки її багатінню, росту внутрішнього ринку і підвищенню добробуту пересічних громадян).
Тезу ж про відновлення ядерного статусу України й тактичного ракетно-ядерного арсеналу і коментувати докладно не треба. Винесемо «за дужки» міжнародний резонанс такої справи; агов, чи хтось рахував, яких коштів це вимагатиме? І чи не краще (і значно дешевше та ефективніше) було б рішуче модернізувати звичайні Збройні Сили? Тим більше, що українськими КБ розроблені цілком конкурентоспроможні моделі танків, гармат, кораблів, зенітних комплексів та тактичних ракетних установок.
Отож і виходить: те, що до часу у програмі маловпливової партії «Свобода» являло собою своєрідний «консервативний романтизм», химерні марення кількох десятків молодих людей, сьогодні стало гальмом у практичних діях потужної загальноукраїнської сили. Час дорослішати і позбавлятися химер.