Підкреслимо характерний івент-ланцюжок.
Через кілька днів після дня голосування Ірина Фаріон заявила, що українці, котрі розмовляють російською, роблять помилку, і за це їх потрібно штрафувати.
12 листопада в ефірі «Шустер Live» Юрій Михальчишин стверджує, що США «розпилює» збройні сили України.
16 листопада, як свідчить розміщене в кінці минулого місяця відео в Ютубі, харківські активісти «Свободи» під час мітингу проти нелегальної міграції скандували нацистські гасла: «ЗІГ-ХАЙЛЬ-РУДОЛЬФ-ГЕСС-ГІТЛЕРЮГЕНД-СС!».
У кінці листопада Ігор Мірошниченко називає американську актрису МілуКуніс «жидівкою» і досі вважає, що він має рацію.
Трохи пізніше свого колегу підтримала Ірина Фаріон, підкресливши що в слові «жид» буцімто нічого образливого немає.
30 листопада соратниця Олега Тягнибока виступила з пропозицією впровадити в Україні податок на пісні, які виконуються російською мовою.
Отже, все це було вже в поствиборчий період. І це лише за один місяць.
Вищевказаний івент-ланцюжок є очевидним показником того, що «Свобода» стоїть на місці. Схоже, ситуація розвиватиметься в такому напрямку: розмови про необхідність зростання рівня політкультури команди Тягнебока йтимуть і далі, а партія продовжуватиме діяти в більш природному для неї дусі радикалізму і популізму, трохи скоротивши частоту гострих інформприводів, але не чіпаючи загальну концепцію поведінки.
Проблема ж не в індивідуальних позиціях партійних спікерів. На мій погляд, «Свобода» – як надструктура і колективне «Я» для її активістів – просто підживлюється скандальними резонансами, які створюються в інформаційному полі з легкої руки того чи іншого члена команди. Судячи з усього, це – залежність, позбавлятися від якої партія не поспішає. Може, через те, що тоді все втратить сенс?І навіщо щось змінювати, якщо є результат?
Читайте також: Чи будуть «тушки» у «Свободі»?
Говорячи в цілому, сьогодні питання стоїть так: або «Свобода» перестає грати по бровці та починає пом'якшуватися, або залишається партією «юнацького максималізму». Реалізація першого варіанту означає альтруїстичний вибір, роботу над собою, щоб не бути одним із джерел недоброго суспільно-політичного повітря в країні. Це– шлях смирення. Другий варіант несе в собі загрозу втратити виборців, котрі голосували за «свободівців», тому що вони радикальні, безкомпромісні і відчайдушні. А таких виборців у структурі прихильників політсили достатньо багато. Втрата цієї електоральної групи може обернутися для партії досить жалюгідними перспективами. Щоб уникнути загрози, потрібно залишатися такими, як раніше. До цього повинен штовхати інстинкт збереження влади. Це– шлях марнославства.
На що впаде вибір? З урахуванням того, що «Свобода» тільки починає підкорювати вершини загальнонаціональної влади, апетит зростає, плюс пострадянська політична специфіка, особисто я ставлю на другий варіант.
Є ще одна вагома причина, чому «свободівці» навряд чи мінятимуть коней на переправі. Це пов'язано з тим, що українська партія часом досить відкрито наслідує європейським парламентським силам ультраправого спрямування. Наслідування спостерігається і в площині партійних платформ, і в політтехнологічних вишукуваннях, і в цілому в настроях. Як показує практика, європейські ультраправі, які досягли успіху на виборах, в переважній більшості не стали зменшувати обороти. «А чому ми повинні зменшувати?», – можуть подумати в «Свободі» (якщо вже не подумали), беручи приклад з європейських колег. До речі, з історією навколо антисемітського висловлювання Мірошниченка на адресу Міли Куніс збігся за часом і резонанс щодо ініціативи лідера угорської ультраправої партії «Йоббік» Мартона Дендеши створити «список євреїв, що становлять загрозу національній безпеці».
Українські націонал-популісти, як і всі інші радикали, залежні від того, проти чого вони виступають. Це як конформізм і нонконформізм. Без першого не може існувати друге. Багато українців підтримують гвардію Тягнебока, вбачаючи в ній найбільш антирегіональску/антипутінську/антисовкову силу. Все це необхідно систематично підкріплювати, а для цього потрібна експресія з грою на грані фолу. По-моєму, цілком зрозуміло, що свавілля регіоналів і кремлівський тиск на Україну в подальшому, як мінімум, утримуватимуть сьогоднішній рівень загальної агресивності «Свободи», а, як максимум, сприяти його зростанню. Інакше партія Тягнибока ризикує втратити вигідний для неї імідж найбільш антисистемної із системних.