Нині справа дійшла до боротьби із секс-туризмом. Так, днями на ресурсі YouTube з’явилося відео неформальної групи, яка називає себе «Дефакто». Методологія народних месників — проста. Спочатку — провокація іноземця на виклик «повії». Потім – кілька дужих хлопців вламуються до помешкання, скручують йому руки, на голову вдягають маску й нарешті вивозять – в чому був удягнений — на Кільцеву дорогу, там і полишаючи. Звісно, кожна спецоперація ретельно фільмується. Нещодавно "крайнім" став казанова із Туреччини, на шиї якого теліпалася соціальна реклама: «Stopsextourism!».
Чи є справедливими дії «дефактовиків» (так і кортить прибрати середню «т»)? Певною мірою, що так. Адже вони мотивують цей перфоменс захистом українських жінок від секс-насильства. Чи законно вони діють? Однозначно, що ні. Позаяк так чи інакше чинять насильство, на яке законом уповноважені винятково правоохоронці. Тоді можна поставити питання інакше: наскільки цей фізичний примус є пропорційним мірі захисту суспільного інтересу і справедливої мети, в даному разі – захистові співвітчизниць від сексуально-стурбованих туристів? Адже є цілком очевидним, що ці хлопці ризиково балансують поміж всенародним схваленням і далебі не сентиментальними жорнами вітчизняної кримінальної юстиції.
На користь новоявлених довбушів свідчить те, що вони є зовсім непоодинокими борцями з вітчизняними збоченнями. Згадаймо, принаймні, їхніх ніжинських «колег», засуджених у травні до позбавлення волі за те, що «допомагали» міліції боротися з місцевим наркотрафіком. Або ж тих хлопців, котрі ловили на гарячому педофілів в одному з київським парків, так само викидаючи аматорські відео в інформпростір. Хоч і доволі екстравагантним способом, усі породжують прискіпливу увагу медіа та суспільства до численних соціальних виразок. Тих, яких чинна влада геть не збирається викорінювати. А здебільшого – сама породжує і леліє, переслідуючи цілком матеріальний корупційний інтерес.
Отже, наразі, вимальовується очевидний тренд — масований перехід до акцій у стилі «ультрас». Це, здається, є останньою мирною межею соціальних протестів – за тих умов, коли ординарні форми у вигляді пікетів, мітингів, демонстрацій та наметових містечок вже практично не дають бажаного й необхідного ефекту. Хоча би зважаючи на масовий і безапеляційний характер їх заборон місцевими судами.
З іншого боку, навряд чи проблема секс-туризму буде подолана схожою робін-гудівською «профілактикою» й а-ля бандитським залякуванням іноземних гедоністів. Про «покращення» іміджу України за кордоном годі вже говорити – благо, що хлопці заповзялися до своєї боротьби вже опісля Євро-2012… Тим паче, що, скажімо, у Нідерландах схожій проблемі і без того намагалися запобігти мирно — шляхом широкої соціально-рекламної кампанії на держтелебаченні напередодні футбольного чемпіонату. «Утримай його вдома» — таким був заклик до тамтешніх фемін. Аби ті вмовиличоловіків не їхати в Україну –мовляв, "ця країна сповнена красивих жінок".
На мій погляд, проблему можна було би вирішити одним із двох кардинальних способів – або ж провести жорстко-нещадну люстрацію в міліційних рядах, причому – зверху донизу (як у свій час у Грузії), або легалізувати проституцію. Як у тих таки Нідерландів. До слова, згадалася власна, кількарічної давнини, поїздка до цієї країни у складі робочої групи із реформування юстиції щодо неповнолітніх. Одним із членів був екс-чин нашої міліції, із вищих офіцерів. Неважко здогадатися, що першим його туристичним об’єктом в Амстердамі був не музей Ван Гога, а одіозно-звісний квартал «червоних ліхтарів». До того ж, під час від’їзду, здаючи ключі на лобі готелю, цей добродій мусів густо червоніти, доплачуючи значну суму за невключений до базових послуг перегляд порно-каналів. Навряд чи треба бути аж таким святенником, щоб це все «людське» засуджувати. Головне, що екс-правоохоронця жодні дебелі амстердамські молодики не вивезли на трасу чи в ліс – з мотивації захисту «голландських жінок». Королівський держбюджет так само не постраждав від отримання легальних податків із закладу.
Якщо назагал і відверто, згадана «правоохоронна» люстрація за нинішньої влади є нереальною. Гірша ж опція з легалізацією «нічних метеликів» так само малоймовірна: з одного боку, а чим же харчуватимуться міліціянти з відповідних підрозділів «боротьби»? З іншого – навряд чи дозволить соціологія масової непідтримки (така вже бо традиційність українців). З точки ж зору моралі, однозначна відповідь – у площині дій доморощених робін-гудів — теж не напрошується. Відомий персонаж з анекдотів сказав би напевно, що правими є і хлопці з «Дефакто», і міліція водночас (котра гіпотетично буде їх переслідувати). На мій погляд, неправими є всі сторони конфлікту. Перші – тому що порушують закон, влаштовуючи самосуд. Другі – тому, що закон не захищають, а часто – самі є дахом для проституції. Повії, можливо, винні, що не пішли працювати в найгіршому випадку прибиральницями чи касирами у супермаркет. Зарубіжний же турист – що приїхав сюди не для того, щоб відвідати Києво-Печерську лавру, а – натомість незаконно втішитися з місцевою кокоткою.
Отже, «вина» вимальовується сукупно-вузловою, і виглядає доволі сумнівним, що цей «солідаризм» можна подолати лишень вивезенням голих іноземних тіл на горезвісну київську Кільцеву.