Зазвичай я толерантно ставлюсь до того, що вважаю їхніми ідеологічними "тарганами в голові", а вони – до аналогічних моїх "тарганів". Можливо такій толерантності сприяє й те, що серед "лівої" публіки дещо вища освіченість, а отже – і культура дискусії.
Так от: я особисто для себе відкрив у всій красі "ахілесову п'яту" ліваків, зветься вона "Держава Ізраїль". Навіть не уявляв, що ступінь неадекватності окремих моїх "лівих" знайомих при обговоренні цієї теми зашкалюватиме аж настільки. При чому позиція в них єдина, безкінечно проста і водночас абсурдна.
Виглядає вона так. Палестинський рух «Хамас» починає пускати ракети по населених пунктах Ізраїлю з метою знищити якомога більше громадян цієї держави (серед яких є як євреї так і араби). Ізраїль зазвичай декілька днів терпить, потім по військових об'єктах «Хамасу» наносяться точкові удари з метою їх знищити. Оскільки свої військові об'єкти «Хамас» зазвичай розташовує у житлових районах, жертв серед цивільного населення уникнути неможливо, єдине що можуть ізраїльські військовики – це скидати над містом листівки про те, які саме райони міста потраплять під точкові ударами в найближчі дні. Зрозуміло, що для населення найрозумніше було б евакуюватися з цих районів до закінчення військових дій. Однак з якихось причин населення не евакуюється, цивільні жертви в Ґазі обраховуються десятками, а то й сотнями. В той же час в Ізраїлі розроблена дієва структура попередження і нейтралізації ворожих ударів – тому там кількість жертв облічується одиницями.
Так от: згідно з логікою "лівих" у загибелі цивільних палестинців винен… Ізраїль! На їхню думку, той факт, що серед палестинського населення загиблих більше, ніж серед ізраїльського свідчить про те, що ізраїльська держава націлена на знищення мирних людей! Те, що це саме палестинський «Хамас» стріляє по житлових районах Ізраїлю, що його смертники підриваються в ізраїльських автобусах – або просто іґнорується, або пояснюється тим, що "знедолені мстяться за кривди гнобителів". Зате кожна загибла цивільна особа в Ґазі представляється як безпосередня жертва "ізраїльської воєнщини".
Загалом,ця публіка визнає, що Хамас – це не добре, терористи фанатики і все таке – але "це не дає право Ізраїлю вбивати мирних людей!" Он воно як повернулося: в тому, що в агресивній хамасівській Ґазі немає протиповітряної оборони, бомбосховищ, плану евакуації – винен не «Хамас», а Ізраїль! Дехто навіть доходить до того, що називає евакуацію мешканців Ґази з зони бойових дій злочинною – чого б це цивільні люди мали їхати зі своїх домівок? – Та ж певне тому, що їхня ж хамасівська адміністрація перетворила їхнє місце проживання на поле бою, ні?
Ну і звісно «рулить» підміна понять "випадкова загибель мирного населення при ударах по військових цілях" перетворюється на "вбивства мирних людей". Це все одно, що називати "вбивцями пішоходів" усіх водіїв, які потрапили у відповідні ДТП, включно з випадками, коли п'яний пішохід на темній вулиці сам вибіг під колеса. Зрештою, сам Хамас цілком навіть влаштовує розподіл вини 50 на 50: головне щоб Ізраїль в очах значної частини світової громадськості виглядав "теж поганим" і "теж убивцею".
"Вбивцею" Ізраїль та його армія стали задовго до народження більшості нинішніх ізраїлефобів. Дуже вже ця держава не подобалась Радянському Союзу, а отже всі впливові комуністичні сили світу з усіх сил кинулись викривати "злочини ізраїльської воєнщини". Палестинські терористичні організації швидко зметикували, куди вітер дме – і почали задовольняти попит, максимально підставляючи "своє" населення під ретельно спровоковані удари ізраїльської армії.
Фактично на даний момент палестинські терористи займаються тим, що в інтернеті називається "тролінґом". Тільки що на олтар такого тролінґа кладуть життя цивільних мешканців: спочатку – кількох мешканців Ізраїля, потім – кількох десятків/сотень мешканців Палестини. Все йде по накатаній схемі: Ізраїль – держава демократична, її політики не можуть собі дозволити не відповісти точковими ударами на обстріл своїх поселень: виборці не дозволять. А щойно такі точкові удари відбудуться – як з палестинського боку продемонструють десятки цивільних трупів і насолоджуватимуться реакцією "лівих" з усього світу, які ганьблять за ці трупи саме Ізраїль.
Не було б такої однозначної антиізраїльської реакції – не було б і трупів. Але її не може не бути, рефлекс уже вироблено, ізраїлефобія стала невід'ємною частиною "лівої" ідеологічної ідентичності. У статті Шейна Ліві "Чому деякі конфлікти іґноруються" ("Why Some Conflicts Are Ignored") наводиться вражаюча статистика: під час наземної операції ізраїльської армії взимку 2008/09 в Ґазі загинуло 1385 осіб, в той же час під час операції урядових військ у Шрі Ланці загинуло понад 15 000 осіб. Хто був головним ворогом "лівих"? Звісно, Ізраїль! Про антигуманність шрі-ланкійського режиму ніхто навіть і не згадує.
Цікаво, що під час російсько-грузинської війни 2008 року Росія намагалася зробити з Грузії другий Ізраїль: той самий тролінґ постійними обстрілами грузинських сіл, провокування ударів у відповідь, а потім звинувачення грузинської сторони у "вбивстві двох тисяч (добре хоч не двох мільйонів!) мирних осетинів". Прикметно, що дехто з "лівих", принаймні в Україні, таки відгукнувся гнівним звинуваченням "антинародної людоїдського режиму Саакашвілі, що розв'язав війну" – але на тому все й закінчилося, далі ця тема не пішла. Очевидно, "лівий" антиміф Ізраїля формувався в інших умовах і з застосуванням значно більших ресурсів. Та й імідж у сучасної Росії в "лівому" середовищі вже геть не такий, як в СРСР 1960-х.
Який висновок з цієї історії має зробити Україна? – Ми живемо в час, коли розвиненою частиною світу керує інформація. При чому помиляється той, хто вважає що із розвитком інтернету ця інформація стане об'єктивнішою – скоріше навіть навпаки, просто формувати її тепер доводиться інакшими методами. Сухий голос диктора на державному телебаченні вже нікого не переконує, а от ролик із загиблими "борцями за свободу" ("мирними мешканцями", "жертвами режиму" і т.д.) викличе мільйони перепостів та поповнить вашу інформаційну армію сотнями тисяч прихильників і добровільних помічників. Нинішня влада України в цьому плані примудрилась припуститися усіх можливих помилок – в результаті пересічний європеєць скоріше згадає, як звуть вродливу ув'язнену екс-прем'єрку нашої держави, ніж діючого її президента.
Закони інформаційних воєн мають стати предметом ретельного вивчення для всіх тих, хто прагне перемоги демократії в Україні: зрозуміло, що легкою ця перемога не буде. І дай Бог, щоб свою інформаційну війну нам вдалося виграти без безглуздих смертей "у реалі".