31 жовтня епіцентр протистояння на мажоритарних округах Київа перемістився з київської Троєщини, де Іллєнко відвоював перемогу у Гереги, у Шевченківський район Києва, де свободівець Левченко ніяк не оформить перемогу над самовисуванцем від Партії регіонів Віктором Пилипишиним.
Якщо у Іллєнка все було напружено, але в принципі спокійно, то у Левченка активні бойові дії лише починались. Близько сьомої вечора кількадесят «братків» Пилипишина зробили спробу штурму окружком 223 округу – посильну допомогу їм мав надати нечисленний загін колег-мордовротів, який вже знаходився всередині. Свободівці не дали планам здійснитися, як наслідок, тим пилипишинцям, які були всередині будівлі, з метою самозбереження, довелося тікати на вулицю, розчистивши собі дорогу сльозогінним газом.
Коли автор цих рядків з’явився у 223 окружкомі, про ці події нагадував лише чималий загін «Беркуту» біля входу в ОВК, розбиті скляні двері приміщення та декілька «журналістів-криміналістів» всередині – бійців Пилипишина, які отримали на руку посвідчення журналістів бозна-яких видань. Присутні в ОВК їхні «колеги», котрі є справжніми працівниками ЗМІ, разом зі свободівцями, вже встигли вигадати купу видань, які могли би представляти особи, вдягенні за донецькою модою дев’яностих років: газета «Понятія», часопис «Наша зона», канал «Утюг-ТВ», радіо «Урка» та безліч інших.
Читайте також: Вибори в Києві: опозиція тіснить провладних самовисуванців
Втім, вони не були головними дійовими особами. Основним персонажами, безумовно, стали самі члени окружної комісії. Підрахунок голосів по округу, переваливши за 70%, остаточно забуксував – перемога Левченка ставала дедалі ближчою (за даними протоколів з мокрими печатками, наявними у «Свободи», він обігнав Пилипишина майже на тисячу голосів).
Члени комісії від Пилипишина, які складали більшість, усвідомили це і тягнули процес, як могли, найчастіше – просто зникаючи зі своїх робочих місць. Особливим професіоналізмом у цьому плані відзначився сам голова комісії. Варто було на пару секунд відвести від нього погляд, і його стілець вже був пустим. Втім, свободівці постійно ловили його в коридорі і запихували назад на засідання.
Голова комісії протиснув рішення про перерву до ранку – хоча за законом, засідання ОВК тривають безперервно аж до остаточного підрахунку голосів. Члени комісії почали швидко збиратись та вдягати верхній одяг.
Але тут на арену несподівано вийшла «третя сила» – кілька жіночок старшого віку, голів ДВК, які вже третю добу не могли передати в ОВК свої бюлетені, днюючи і ночуючи в будівлі комісії.
«Куди ти пішов? Дай нам бумажку, що ти прийняв наші протоколи!» – голосили вони, заблокувавши голову біля дверей. Той викликав міліцію. Почалась невелика товкотнеча.
Близько години звуковий потік з кімнати, де засідала ОВК, перетворився на мішанину з фраз: «Стій тут!», «Іди сюди!», «Де міліція?», «Покажи посвідчення!», «Ти хто такий?», «Ганьба!», «Слава Україні!», «Ти п’ять років в тюрмі сидітимеш!», «Мені погрожують!», «Виключи камеру!», «Ти зовсім дебіл?!», «Де протокол?», «Я спати хочу…»
Вишенькою на торті став відомий провокатор Вадим Гладчук (теж кандидат за цим округом), який баражував кулуарами ОВК, начепивши на лоба приклеєний скотчем папірець «Голодую».
Зрештою, голову комісії таки вдалося запхати на його робоче місце – але користуючись «заварушкою», кудись вислизнула більшість членів ОВК. «Сьогодні діла вже не буде. Жінка мене вб’є. Я їй казав, що бюлетені охороняю, а вона думає, я до коханки ходжу…» – зітхнув один з голів ДВК.
Він помилявся – «екшн» тільки починався. «Пилипишин приїхав», – зашепотів автору один зі знайомих свободівців. Разом з кількома колегами довелося вискочити на вулицю.
Це могло закінчитись печально.
«Я щас камери розх**рю», – кинув нам епічний мордоворт, ростом за два метри і не набагато менше завширшки у своїй пуховій куртці, один з охоронців Пилипишина. «Та х**рь йому камеру об голову, якшо не понімає», – підказав колега мордоворота.
Їхній тон не залишав жодних сумніві у готовність реалізувати ці погрози. На міліцію сподіватись було марно. Перший мордоворот, підійшовши до будівлі ОВК, наказав місцевому «Беркуту» зробити «коридор» для Пилипишина – «беркутівці» хіба не взяли «під козирьок».
В ОВК, вже другий раз за той день, з’явився Пилипишин з двома десятками «братків». Він прямо пояснив голові комісії: «Якщо ви прийняли якесь рішення, домагайтеся його виконання, у вас же міліція є». Морально виснажений голова ніяк не міг сфокусувати погляд на своєму шефові. «Якщо є рішення, треба його виконувати», – повторив йому Пилипишин.
Як тільки провладний кандидат зник з приміщення ОВК, голова протиснув рішення про перенесення ящиків з бюлетенями в іншу кімнату. Свободівці попрокидались і повскакували з крісел – не лише їм було зрозуміло, що якщо бюлетені винесуть з фокусу загальної уваги, фальсифікація буде неминучою, як це вже сталося в одному з округів Вінниччини.
В повітрі запахло бійкою.
«Сірий кардинал» комісії, тендітна дівчина у білий блузці, яка від імені Пилипишина здійснювала оперативне керівництво діями голови ОВК, відчула зміну настрою і махнула рукою – коробки з бюлетенями перестали виносити. Про всяк випадок «загубили» ключ від кімнати, куди їх мали перенести.
Пилипишин поїхав, натомість з’явився лідер «Свободи» Олег Тягнибок, який негайно почав вести просвітницькі бесіди з головою комісії. Прибулий з ним Сидір Кізін, головний юрист «Свободи», негайно написав заяву, в якій вимагав від голови ОВК надати копію рішення про перенесення протоколів.
Прочитавши її, голова нарешті зрозумів, що йому загрожує п’ять років позбавлення волі. Нервово смикнув головою, потім сидів з пустими очима, погладжуючи неіснуючу бороду.
Моральна перевага знову перейшла на бік «Свободи». Тягнибок поїхав, члени комісії почали шукати компроміс.
Трошки перекунявши, прокинулися вищезгадані бабусі з ДВК. Їхня вимога прийняти протоколи спровокувала кількагодинну дискусію. «Скажи, шо ти в мене усьо прийняв, дай бумажку, я до чоловіка поїду»,- репетувала одна з них..
«Одпустіть мене, а потім рахуйте, скільки хочете», – відгукнулась її колега.
«Так, Віктор Пилипишин – вічний кандидат…», – сказав один зі свободівців.
«Триває третій рік підрахунку голосів по 223 округу, – імітуючи інтонації ведучого новин голосно мовив хтось з «гальорки», – наразі підраховано вже 85% протоколів…»
Присутні розсміялись, напруга спадала.
«Люба, я в ОВК, я не до Наді пішов, подивись трансляцію в інтернеті», – казав дружині в телефон підозрюваний у подружній зраді вищезгаданий голова ДВК.
Стало зрозуміло, що, висловлюючись його словами, «сьогодні діла вже не буде».
Але з ганку вдалось помітити групу з півсотні осіб, які цілеспрямовано йшли до будівлі ДВК. «Це наші чи вороги?», – перепитувались свободівці.
«Беркут» також напружився.
«Слава нації!» – пролунало від новоприбулих. «Смерть ворогам!» – відгукнулись маніфестанти піл ОВК.
«Ніколи не думав, що почуте гасло «Слава нації!» у мене колись викликатиме таке полегшення», – зітхнув один з колег-журналістів.
На небі скоро мали з’явитися зорі. Пора було їхати додому.